Сергій Кравцов

науковий співробітник

науково-дослідного відділу

Уманського краєзнавчого музею

28 жовтня 2021 року виповнюється 77-а річниця з дня визволення України від нацистських загарбників. Цю дату, як і події, пов’язані з жахливим періодом окупації, боротьбою українського народу з ворогами,  наслідками Другої світової війни,  повинен пам’ятати кожен українець, так як майже кожна українська сім’я зазнала серйозних трагічних втрат за час німецької нацистської окупації.

За різними даними фахівців, загалом, ще  до 22 червня 1941 року у складі різних армій полягло не менше 100 тисяч українців.

В ході німецько-радянської війни 1941—1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від нацизму. В ході вигнання нацистських окупантів з України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 мільйони чоловік, протягом січня 1943 — жовтня 1944 було проведено низку наступальних операцій.

Але слід відразу зауважити, що ще з перших днів війни, тобто з 22 червня 1941 року – дня вторгнення військ нацистської Німеччини на територію України, ворогам вдалося досить за короткий час заволодіти майже всією українською територією, окупанти вели жорстоку політику спрямовану  на масове винищення місцевого населення так і знищення радянських військовополонених, серед яких було дуже багато українців. Це тривало впродовж  всієї війни.

Унаслідок прикордонних боїв упродовж 22 червня – 6 липня 1941 р. війська Південно-Західного фронту відійшли на глибину до 250-300 км. Червона армія залишила Західну Україну. 7 липня німецькі війська прорвали лінію фронту в районі Новограда-Волинського. Увечері того самого дня гітлерівці захопили Бердичів, 9 липня – Житомир. Передові частини гітлерівців вийшли на підступи до Києва 11 липня.

Київська оборонна операція тривала понад два місяці. У вересні німці форсували Дніпро. На армії Південно-Західного фронту насунулася загроза оточення. Однак Сталін наказав утримувати Київ. 15 вересня чотири армії опинилися в «котлі». Більшої катастрофи історія війн не знала. 19 вересня німецькі війська зайняли столицю УРСР.

На початку серпня на стику Південно-Західного та Південного фронтів війська Вермахту прорвали оборону, у результаті напрямок «Умань – Дніпропетровськ» виявився відкритим. Гітлерівці прорвалися до Дніпра, 25 серпня захопили Дніпропетровськ, 4 жовтня – Запоріжжя. Дніпро став лінією фронту, яку гітлерівці певний час не могли прорвати.

5 серпня розпочалася оборона Одеси, яка тривала 73 дні. 16 жовтня Червона армія залишила Одесу, радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закріпитися в Севастополі, розпочавши багатомісячну оборону міста.

У середині жовтня бої розгорнулися на підступах до Харкова і на Донбасі. 24 жовтня гітлерівці захопили Харків і незабаром окупували всю Україну.

Отже, протягом літа – осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. Не окупованими на той час в Україні залишилися тільки східні райони Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей, а також невелика територія кримської землі із Севастополем.

Окупація України військами Німеччини та її союзників у 1941-1942 роках.

 Навіть після 28 жовтня 1944 року, з моменту визволення українських територій від окупантів, мільйони людей ще перебували у концтаборах нацистської Німеччини,  що знаходились як на теренах ряду захоплених європейських  держав, так  і  на землях тієї ж Німеччини.

Загальні втрати українських цивільних осіб під час нацистської окупації оцінюються близько 7-и мільйонів осіб, з яких близько мільйона вбили тільки німецькі айнзатцкоманди. Багато мирних жителів стали жертвами жорстокого поводження, примусової праці чи помсти у зв’язку з нападом партизан на німців. Серед 11-и мільйонів червоноармійців, близько чверті були етнічні українці.

Про страхіття і жорстокість нацистських концтаборів, про те, що там відбувалося щодня, які там творилися злочини проти людства, більшість людей дізналися тільки під кінець війни і після її завершення.

Наприклад, на початку війни, під час битви під Уманню в оточення попали 6-а та 12-а радянські армії. У серпні 1941 року радянських полонених, солдат і офіцерів 6-ї та 12-ї армій, із урочища Зелена Брама, що знаходиться біля села Підвисоке,  Новоархангельського району,  Кіровоградської області, відправили до 16-го армійського пересильного пункту, відомого, як «Уманська яма», створений гітлерівцями поблизу міста Умань. Німці ж у своїх архівних документах називали його «шталаг №349». Це був один із перших нацистських концентраційних таборів на території України. За даними німецького командування на 14 серпня 1941 року в Уманському таборі знаходилось 50 000 радянських військовополонених, за іншими даними – до 70 000.

Полонені радянські солдати і офіцери 6-ї та 12-ї армій в Уманській ямі

Крім того,  вже на окупованих територіях діяли каральні команди і групи відомі як «айнзацгрупи». Айнзацгрупи (нім. Einsatz — введення до бою) — оперативні військово-розвідувальні частини Служби безпеки (СД), створені німецьким нацистським керівництвом в рамках військ СС для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- (нім. Sonderkommando) та айнзатцкоманди (нім. Einsatzkommando), підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РЗГА), долучалися до армійських частин Вермахту. Зондеркомади діяли за лінією фронту, а айнзацкоманди —оперували в тилу за лінією фронту. Створені у вересні 1938, діяли на окупованій німецькими військами території Чехословаччини, а потім в Польщі. Кожна айнзатцгрупа налічувала від 800 до 1200 добровольців СС, гестапо і СД. Усі вони проходили короткотермінову спецпідготовку, навчалися тактиці каральних «акцій» щодо великих груп людей.

На території України, Брянської області, в Криму і на Північному Кавказі діяли айнзатцгрупи «С» під орудою оберфюрера СС Раша — у складі зондеркоманд 4а і 4б, айнзатцкоманд 5 і 5б, а також айнзатцгрупи «Д» на чолі з бригаденфюрером СС Олендорфом у складі зондеркоманд 10а, 10б і айнзатцкоманд 11а, 11б і 12, підпорядкованих групі армій «Південь».

У жовтні 1941 у зв’язку зі «збільшенням обсягу роботи» в РЗГА створили особливий командний штаб для загального керівництва «акціями» айнзатцкоманд. Серед 1200 виконавців масової страти мирного населення у Бабиному Яру в Києві була зондеркоманда 4а айнзатцгрупи «С», що складалася приблизно зі 150 есесівців, начальником був штандартенфюрер СС Пауль Блобель, якого страчено 1951 за вироком у справі «айнзатцгруп».

За приблизними підрахунками, жертвами діяльності айнзатцгруп на території СРСР стали 2 мільйони осіб. Лише айнзатцгрупи «С», що діяла на території України, знищила більше 975 тисяч осіб.

Карта маршрутів і дій каральних німецьких частин для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях колишнього Радянського Союзу, в тому числі і на території України. На схемі видно, що деякі маршрути проходять через територію Уманщини.

Сергій Зятьєв у своїй статті «14 фабрик смерті. Як це відбувалося в Україні», яка опублікована в  українському часописі «День», за 7 квітня 2020 року, підкреслював: «Гітлерівці створили понад 14 тисяч концтаборів. Серед їх бранців найбільше було військовополонених з числа бійців і командирів Червоної армії.

У Німеччині перший концтабір з’явився відразу після приходу Гітлера до влади — у 1933 році. До нього помістили опозиціонерів нацистського режиму — комуністів і соціал-демократів. У гітлерівській Німеччині і на окупованих нею територіях функціонувало понад 14 тисяч установ, в яких систематично знищували людей. Це були не тільки концтабори, а й в’язниці, гетто та філії таборів. У липні 1933 року число ув’язнених досягло 26 789.

У 1941 році з’явилися «табори смерті», в яких вбивали не тільки німецьких, але і європейських євреїв. Вони були створені в основному в Польщі — Белжець, Собібор, Треблінка, Аушвіц-Біркенау та ін. Лише в Аушвіці знайшли свою смерть близько 1 млн 600 тис чоловік. Табори смерті були і в Німеччині, Франції, Литві, Білорусі, Норвегії та інших окупованих країнах.

Дії каральних німецьких частин – ліквідація населення, знищення військовополонених на окупованих територіях колишнього Радянського Союзу, в тому числі і на території України.

З 1942 по 1945 рік в концтаборах перебували переважно євреї та радянські військовополонені. За офіційними даними, їх налічувалося близько 3 мільйонів. Там проводилося велика кількість медичних експериментів над людьми. Особливою жорстокістю відрізнялися експерименти над дітьми та близнюками, які проводив сумнозвісний Йозеф Менгеле в концтаборі Аушвіц. В інших найбільших таборах (Дахау, Бухенвальд) проводилися експерименти з гіпотермією, коли людей на три години поміщали в холодну воду з льодом, експерименти з різними інфекційними хворобами, отрутою і газами.

До кінця 1944 року в’язнів концтаборів переправляли з окупованих територій у внутрішні табори Німеччини. Спочатку в’язнів доставляли потягами, а потім їх переміщали пішки. Люди під час таких переходів гинули від холоду, голоду, виснаження і насильства охорони. Пізніше ці переходи назвали «маршами смерті».

11 квітня 1945 союзники звільнили один з найбільших концтаборів — Бухенвальд. На честь цієї події щорічно в цей день відзначають Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

Окупувавши у 1939 році Польщу, вони відразу ж побудували «Освенцим»: вже навесні 1940-го він прийняв перших в’язнів. Проіснував він до 27 січня 1945 року: цього дня сюди увірвались бійці батальйону, яким командував полтавчанин Анатолій Шапіро.

«Близько 8 тисяч чоловік нелюди не встигли знищити і ми їх визволили, — згадував згодом лейтенант Віктор Сонцев, командир взводу. -Дивлячись на них, не вірилось, що в цих людях ще теплиться життя: багато хто не міг навіть стояти на ногах. Я пройшов фронтовими дорогами всю війну — від першого дня і до останнього. Але страшнішої картини не бачив».

Німецьким нацистам належить один із найстрашніших винаходів в історії людства — газові камери для знищення бранців концтаборів. Ось як описав це знаряддя масових вбивств Микола Нішля, угорський лікар, який дивом не став жертвою цього «ноу-хау»: «При вході видніються на кількох мовах таблиці: «Місце купелі і дезінфекції». Цей напис заспокоює всіх, і вони без тривоги входять до зали. Там над численними лавками висять пронумеровані гаки. Написи на різних мовах інформують, щоб усі особи роздягнулися до наги, одяг повісили на гаки і запам’ятали їхні номери, щоб при поверненні назад не було непорозумінь.

Люди з помітним неспокоєм роздягаються, але за наказом речі порядкують і числа запам’ятовують. Військова варта відкриває широкі дубові двері, і ціла громада — майже тритисячна, за наказом, входить до наступної великої зали, ясно освітленої, але зовсім порожньої. І тоді за наказом вартівників двері замикають, а світло гасять. У тій хвилині на подвір’я в’їжджає авто і з нього виходять есесівці та санітар, який тримає у руках розпилювачі. Вони одягають на обличчя маски, відкривають частину даху зали і через нього опускають у залу розпилювачі з отруйним газом.

Отруйний газ починав діяти знизу, тож нещасні карабкалися по плечах сусідів чимраз вище, щоб їх газ не досягнув… Яка жахлива боротьба за продовження життя на кілька хвилин!

Опісля прислуга обмивала трупи, витягала золоті зуби і забирала вартісні предмети. Потім небіжчиків перевозили до крематорію. У кожному є по п’ятнадцять печей, отже, денно вони можуть спалити кілька тисяч людей, з яких залишається тільки купа попелу, що його прислуга висипає до річки, віддаленої від табору на кілька кілометрів».

Американський сенатор Олбен В. Барклі (Alben W. Barkley зі штату Кентукі, член комісії Конгресу США із розслідування  нацистських злочинів у концтаборі Бухенвальд. Дата знімку: 25.04.1945року  Автор: Маргарет Бурк-Уайт.

Визволення України почалося саме зі сходу  нашої держави. І стало це можливим після завершальних боїв Сталінградської битви, однієї з найбільших битв Другої світової війни(листопад 1942 – лютий 1943 років).

 Ця битва стала ще одним важливим кульмінаційним моментом  у протистоянні і боротьбі між нацистською Німеччиною та СРСР.

Визволення України почалося зі сходу  нашої держави.

Війська колишнього Радянського Союзу, серед яких були сотні тисяч українців, які на полях битв проявили масовий героїзм, мужність, хоробрість і відвагу, перемогли у цьому протистоянні і перейшли до контрнаступу, до поступового звільнення території України.

 І вже на початку зими 1942 року почалось звільнення перших населених пунктів України.

Офіційно вважається, що саме 18 грудня 1942 року було визволено селище Півнівка на той час Ворошиловградської області, нині – Луганська область.

Полонені німці 11-го армійського корпусу, який здався в полон.

(11-й армійський корпус (нім. XI. Armeekorps), перше формування – 26 серпня 1939 року (штаб корпусу створено 6 жовтня 1936 року). Корпус мав колосальний досвід ведення бойових дій. У вересні-жовтні 1939 року — участь у Польській кампанії. В травні-червні 1940 року — участь у захопленні Бельгії та Франції. В квітні 1941 року — участь у захопленні колишньої  Югославії. З 22 червня 1941 року — участь в німецько-радянській  війні, в складі групи армій «Південь». Вів бойові дії на теренах України. У 1942 році — бої на річках Міус, Дон, на Сталінградському напрямку, згодом в Сталінградському котлі. В січні 1943 році — знищений в Сталінграді. Після другого формування знову знаходився на території України. З липня 1943 року  вів бойові дії в районах Харкова, Дніпра, Черкас.

Надзвичайно запеклі бої впродовж декількох місяців відбувалися за місто Харків. Серед тих хто боровся за звільнення України в тому числі і Харківщини від нацистської окупації були і люди з інших країн, для прикладу, перший з іноземних громадян, кому присвоєне звання Героя Радянського Союзу, був громадянин колишньої Чехословаччина  Отакар Ярош.

8 березня 1943 року батальйон прийняв перший бій з німецькими військами біля села Соколове Зміївського району Харківської області. О 13 годині близько 60 танків і декілька бронетранспортерів противника атакували село. У ході бою бійці роти Отакара Яроша підбили 19 танків і 6 бронетранспортерів з автоматниками. Було знищено близько 300 солдатів і офіцерів противника. Під час бою Ярош був двічі поранений, але продовжував командувати ротою і вести вогонь по противнику, що наступав. У ході бою Ярош зірвав з поясу зв’язку гранат і кинувся до німецького танка, що прорвався. Чергою танкового кулемета він був убитий, але танк, наїхавши на тіло О. Яроша, підірвався на гранатах.

17 квітня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СРСР надпоручнику О. Ярошу першому з іноземних громадян було присвоєне звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Похований у братській могилі загиблих радянських і чехословацьких воїнів у селі Соколове.

11 серпня 1943 року Гітлер видав наказ про прискорення будівництва стратегічного оборонного рубежу,  який назвали «Східний Вал».

Але вже 23 серпня 1943 року  радянські війська звільнили місто Харків.

5 вересня радянські війська після запеклих боїв звільнили місто та важливий залізничний вузол Мерефа, що відкривав шлях наступу до Дніпра, але попереду були ще Полтава та Кременчук, в напрямку яких відступали угрупування 8-ої армії німців.

6 вересня 1943 року війська Південно-Західного фронту прорвали так звану позицію “Черепаха” та швидко просунулися до району південніше міста Павлоград. Розгром німецьких військ під Харковом і Мерефою та успішні дії інших фронтів радянських військ зумовили необхідність скоригувати дії між фронтами та дещо змінити напрями наступу фронтів. Попереду був  Київ.

Україна під час Другої світової війни

15 вересня німецькі війська отримали наказ про загальний відхід та переправу на правий берег Дніпра. Вони відступали в напрямах постійних переправ біля Києва, Канева, Кременчука, Черкас, Дніпропетровська. Відступ супроводжувався “тактикою випаленої землі”: за попередньо розробленим планом руйнувалися не лише військові об’єкти, але міста і села, промислові підприємства, мости, затоплювалися шахти, спалювалися сільгоспугіддя. Величезна територія Подніпров’я була перетворена на смертельну пустку.

У вересні – жовтні 1943 року розгорнулась героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися зміцнити і створити майже неприступною лінію стратегічної оборони «Східний вал».

10—14 жовтня 1943року  проходила  Запорізька наступальна операція радянських військ, що проводилася силами двох фронтів у ході битви за Дніпро з метою ліквідації запорізького плацдарму німців і визволення міста Запоріжжя.

          10 жовтня 1943року засновано радянський Орден Богдана Хмельницького. Один з військових орденів СРСР, впроваджений під час Другої Світової війни. Був призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Побутує думка, що ідея встановлення ордена Богдана Хмельницького належить видатному діячеві української культури Олександрові Довженку.

Орден Богдана Хмельницького — єдиний військовий орден СРСР, на якому надпис було зроблено українською мовою  – «Богдан Хмельницький».

Орден Богдана Хмельницького — останній з впроваджених під час Другої світової війни радянських «сухопутних» полководницьких орденів. Це єдиний радянський полководницький орден, одним із ступенів якого могли нагороджуватися рядові військовики.

Серед  Кавалерів ордена Богдана Хмельницького I ступеня були і уманчани:

двічі Герой Радянського Союзу , генерал армії  Черняховський Іван Данилович;

Герой України, генерал-лейтенант Дерев’янко Кузьма Миколайович.

Стрімкий наступ Червоної армії врятував від повторного знищення Дніпрогес. Радянські війська, захопили Запорізький плацдарм і отримали можливість наступати на Кривий Ріг. Південний фронт вийшов у фланг і тил мелітопольського угруповання німецьких військ, до пониззя Дніпра і ізолював від материка Крим.

Київ було визволено 6 листопада 1943 року. Саме цього дня 1943 року війська Першого Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада під командуванням полковника Людвіка Свободи взяли місто під свій контроль.

Форсування річки Дніпро і битва за Київ

Звільнення столиці України мало велике стратегічне значення для подальшого ходу Другої світової війни. Але коштувало воно 30,5 тисяч життів визволителів. За мужність і героїзм 17,5 тисячі воїнів було удостоєно високих звань і нагород. Станцію метрополітену у Києві – «Героїв Дніпра» – було названо саме на честь цієї події.

У 1944 році силами чотирьох Українських фронтів було здійснено серію блискучих наступальних операцій: 25 січня – 17 лютого 1944 року – Корсунь-Шевченківська операція; січень-квітень 1944 року – визволення значної частини Правобережної і Західної України;

10 березня 1944 року командир роти 50-ї танкової бригади 2-ї танкової армії, 2-го Українського фронту, старший лейтенант Є. Тищик одним із перших увірвався в Умань і понад годину до підходу підкріплення вів у місті бій з ворогом. За цей час він знищив чотири танки, чотири зенітних гармати і значну кількість гітлерівців. Євген Тищик загинув у цьому бою, врізавшись своїм танком у німецькі бензовози.

За зразкове виконання бойових завдань боротьби з нацистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенанту Євгену Костянтиновичу Тищику посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

11 березня 2019 року в Умані з нагоди 75-ї річниці визволення міста від нацистів було відкрито меморіальну дошку в пам’ять про Героя Радянського Союзу Євгена Костянтиновича Тищика. Він героїчно загинув 10 березня 1944 року під час визволення Умані . Меморіальну дошку було встановлено за адресою: вул. Тищика / Європейська, 58.

Євген Костянтинович Тищик народився 8 вересня 1919 року в селі Чеснівка Лисянського району Черкаської області. У 1939 році вступив до Київського танково-технічного училища. З червня 1941 року воював у боях з нацистами у складі танкових підрозділів на Південно-Західному і 2-му Українському фронтах. Брав участь у Чернігівсько-Прип’ятській, Корсунь-Шевченківській та Умансько-Ботошанській операціях.

10 квітня 1944 року – ворога вибито з Одеси, і, водночас, прорвавши добре укріплену оборону, війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угруповання на Кримському півострові;

9 травня 1944 року – після кровопролитного штурму було визволено Севастополь;  27 липня 1944 року  визволено Львів.

Вуличні бої під час визволення Львова

У перебігу Карпато-Ужгородської операції відбулося визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах, а 28 жовтня було очищене від загарбників головне місто Закарпатської України Ужгород і завершено визволення Закарпатської України.

Таким чином, наприкінці жовтня 1944 року вся територія України була  очищена від окупантів.

Дорогою ціною дісталася перемога Україні. На окупованій нацистами території країни загинуло 5,5 мільйонів осіб, у тому числі майже 4 мільйони мирних жителів, до Німеччини вивезено приблизно 2,2 мільйонів остарбайтерів.

Загалом, кількість українців, які воювали в лавах Радянської Армії оцінюється від 4,5 мільйонів до 7 мільйонів. Переважна більшість боїв у німецько-радянській війні відбулася на Східному фронті, де нацистська Німеччина втратила 93 % своїх військ.

Відповідно до Указу Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 та з метою всенародного відзначення визволення України від нацистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні, в Україні установлено День визволення України від нацистських загарбників, який відзначають щорічно 28 жовтня.

Україна зробила величезний внесок у розгром Гітлерівської Німеччини. Виріс міжнародний авторитет України, і 26 квітня 1945 року вона стала одним із засновників і членів Організації Об’єднаних Націй.

Почався період післявоєнного відновлення і повернення до мирного життя.

Дякуємо всім ветеранам, що віддали своє життя за визволення України від німецько-фашистських, нацистських загарбників, тим хто відбудовував країну після війни. Бажаємо ветеранам Другої світової війни міцного здоров’я та благополуччя.