(18.05.1916 – 14.07.2002)

Воістину є справедливим твердження, що життя художника не обривається, допоки залишаються з нами його твори. Полотнам київської художниці Тетяни Старосельської судилося довгі роки життя. Їх пам’ятають прихильники її таланту, вони зберігаються у багатьох музейних колекціях, зокрема, в Уманському краєзнавчому музеї, приватних зібраннях, прикрашають оселі палких поціновувачів її малярства в Україні і за кордоном.

Старосельська Тетяна Миколаївна  народилася 18 травня 1916 р. в місті Курськ в сім’ї службовців. Згодом родина переїжджає до України. З малку дівчинка захоплювалась різними видами мистецтва: музика, театр, а надто малювання. Вона гостро відчувала та образно осмислювала гармонію і естетичну цінність довколишнього світу, тому після школи, не роздумуючи, вступила до Київського художнього інституту, де художнє ремесло опановувала під керівництвом корифеїв українського образотворчого мистецтва – Федора Кричевського, Петра Волокидіна, молодого тоді викладача Сергія Григор’єва. Все своє життя художниця зберігатиме почуття вдячності своїм педагогам. Послідовниця мистецьких традицій своїх уславлених учителів, Т. Старосельська увесь свій талант живописця віддала оспівуванню неповторної краси в усьому, що її оточувало. Чи то розкішний весняний ландшафт, яскравий квітковий натюрморт, або ж миловидне замріяне струнке дівча в балетній пачці. Закінчивши успішно в 1940 р. художній інститут, вона одразу влилась в творчу діяльність. На початку 1941 р. вперше роботи Тетяни Старосельської експонуються на столичній виставці молодих художників. А далі була війна і евакуація. Там її зброєю стає політичний плакат. Після війни вступає до Спілки художників України і енергійно включається у творчу роботу Київської організації Спілки, приймаючи участь майже у всіх художніх виставках в різних містах України – Києві, Львові, Луцьку, Дніпропетровську, Дрогобичі, Рівно та ін.

З нашим містом Тетяна Старосельська познайомилась завдяки нашому земляку, художнику і мистецтвознавцю Нарцісу Кочережку. Це саме з його ініціативи в 1988 р. відбулася в стінах Художнього музею персональна виставка живопису авторки. Експозицію відвідали сотні глядачів, які залишили численні слова вдячності київській художниці за творчість.   

Художниця сформувалася в певній залежності від загальних течій свого часу, але не підпорядкувавши свою творчу діяльність манерам спрямованим на епатаж, на те, щоб здивувати глядача. Вона просто передавала красу, внутрішній спокій, атмосферу затишку і гармонію кольору. Коли переглядаєш її картини, то мимоволі поринаєш в той час, інший час, як нині його величають  періодом «відлиги». Але запам’ятовується художниця Т. Старосельська завдяки емоційному теплу розлитому в кожній її роботі.

Поетичні портрети художниці – це ніби тиха мелодія з минулого століття. Усі жіночі зображення виконані у притаманній авторці пастозній живій манері письма. За допомогою теплої та холодної колористичної гами вона не лише передає настрій своєї моделі, а й залучає глядача до своєрідного діалогу з персонажем картини. Ними просто милуєшся. А відтак – це «Після прем’єри», «Ірина», «Портрет сестри-архітектора», «Ольга», «Автопортрет з палітрою», «Автопортрет в зеленому капелюшку» та багато ін..

В її натюрмортах та яскравих пейзажах відчувається епоха, епоха, де життя застигло на пів століття назад, епоха, що несе своєрідну ностальгічну нотку. Це тиха радість, бризки сонця, запах польових та садових квітів та предмети, які залишились в чиємусь дитинстві: («Театральний натюрморт», «Духи», «Флокси», «Жоржини», «Конвалії», «Святковий стіл», «Натюрморт з жовтими квітами». «Гурзуфський пейзаж», «Біля Седнева» та ін..

Спливло вже біля 19 років (14.07.2002р.) як не стало Тетяни Старосельської. Сьогодні, озираючись назад, здається, що її творче життя було легким і безхмарним, а мистецький шлях гладким і накатаним, однак за цією гладкістю нерідко приховувались творчі сумніви і вагання. Та мисткиня незмінно знаходила у собі нові сили, з’являлись свіжі задуми, теми, а значить, і нові полотна, які ми зараз можемо споглядати і переосмислювати мистецтво періоду соцреалізму.

Зараз дві роботи Тетяни Старосельської  «Автопортрет з палітрою» та «Після прем’єри» можна переглянути в Художньому музеї в музейному проекті «Експонат тижня».

Валентина Коробань

старший науковий співробітник