Людмила Шуйська

старший науковий співробітник

(до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи)

26 квітня 1986 року в Радянському Союзі на Чорнобильській атомній електростанції  сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа — Чорнобильська аварія.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики , як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Згадаємо ті події…

Приблизно о 1:23:50  26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася.. На даху почалася пожежа.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 осіб були евакуйовані із зон забруднення.

Пожежники, які першими прибули на місце катастрофи, не мали ізолюючих протигазів. Їх просто не попередили про особливості ситуації. У результаті радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи ліквідаторів. Усі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.

Пожежа тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.

Одразу після аварії майже 8,5 млн людей були опромінені, близько 155 тис кв. км територій було забруднено. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору.

Безпосередньо від вибуху і при гасінні пожежі загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. Водночас точну кількість людей, які передчасно померли або втратили здоров’я внаслідок аварії, підрахувати неможливо. Прямі й опосередковані людські втрати, кількість тих, хто помер чи став інвалідом, вимірюється сотнями тисяч.

Уряд  СРСР намагався приховати цю трагедію від світу через нав’язливу ідею засекречувати проблеми. Та не вдалося… Наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось  щось жахливе.
          Перше офіційне повідомлення в СРСР зробили аж 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Склалось враження, що загрози немає, а проблема локальна. Всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильскою аварією, а радянські майже нічого про це не говорили. Хоча саме в цей час у всіх містах СРСР готувались паради і демонстрації на честь  1  травня.
Як чиновники пояснювали пізніше, вони не хотіли підняти паніку серед населення. Хоча в Києві, наприклад, в день, коли на вулиці міста вийшли тисячі людей, рівень радіації перевищував фоновий у кілька десятків разів.

Від міжнародної допомоги уряд СРСР гордовито відмовився, але вже в 1987 році звернувся до МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), – аби його працівники дали експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії.

Спочатку евакуацію планували провести 26 квітня, однак уряд СРСР її затримав (можливо, сподівались, що обійдеться). Але це було помилкою. У цей день вітер дув у напрямку Прип’яті, яка знаходилась всього за 4 км від станції. Сосновий бір, який знаходився між двома пунктами, перетворився на “Рудий ліс” через вплив радіації. Причому сосна починає гинути при дозі 10 Гр, а людині достатньо всього 4 Гр.
      Аби пришвидшити евакуацію, жителям сказали, що це тимчасовий захід, тому в зоні залишились майже всі їхні особисті речі. При цьому не пролунало і слова про рекомендації, які допомогли б зменшити вплив радіоактивного випромінювання на здоров’я.
       Помилки були допущені й при перевезенні. Було обрано не зовсім вірний шлях просування колон. Майже 50% опромінення люди отримали саме в дорозі. Декому дозволили виїхати з міста на власному автомобілі, при тому що транспортні засоби також були забруднені, а дозиметричних постів ще не було.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Було евакуйовано 130 тис. мешканців Київської області із забруднених районів. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

Після катастрофи станція не працювала близько 6 місяців. За цей час територію дезактивували, спорудили саркофаг, який накрив 4-ий енергоблок. А потім знову ввели в дію 3 енергоблоки, які ще залишились.

У 1991 році на  другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор  був повністю виведений з експлуатації.  15 грудня 2000 року назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока.

З метою зробити майданчик ЧАЕС більш безпечним для проведення подальших  робіт із демонтажу конструкцій в середині об’єкту «Укриття» було споруджено Арку, загальною вагою 36200 тон, яка буде закривати четвертий енергоблок. Проектом передбачено, що ця споруда буде експлуатуватись упродовж 100 років.

Створено державний біосферний заповідник на території зони відчуження, який став однією з найбільших природоохоронних установ України, загальною площею 227 тисяч гектарів.

Загалом площа зони відчуження перевищує 260 тисяч гектарів. За пропозицією Мінприроди, в заповідник не повинні входити промислові об’єкти в зоні та власне сам майданчик ЧАЕС.

Створення цього заповідника стало першим важливим кроком на шляху відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок техногенної катастрофи.

Зараз особливої популярності набувають екскурсійні поїздки в 30 кілометрову зону.

Періодично розглядається питання про можливість скорочення зони відчуження. Згідно із затвердженою Верховною радою програмою, ЧАЕС повинна бути повністю ліквідована до 2065 року: паливо буде вилучене та переміщене до довгострокових сховищ, відбудеться консервація реакторів, а коли рівень радіоактивності знизиться, їх демонтують, а територію очистять.

Унаслідок аварії постраждали 12 областей України, в т.ч. Черкащина.

Чорнобильська катастрофа втягнула в своє лихо і Уманщину. Значна частина її території зазнала радіоактивного впливу. У 1991р. виконувалася Програма уточнення радіаційної обстановки, яка була розроблена Мінчорнобилем України. Роботи по вивченню і оцінці радіоактивного забруднення велися і в населених пунктах Уманського району. Було відібрано для гамма-спектрометричного аналізу проби грунту на вміст ізотопів цезію-137, 134 і проби грунту на вміст ізотопів стронцію-90. Як показали аналізи грунтів сільгоспугідь і лісових масивів, лугів і пасовищ, щільність забруднення ізотопами цезію – 137 і 134 становили від 1 до 15 кюрі на кв. кілометр.

До зон найбільшого радіоактивного забруднення в Уманському районі ввійшли села: Піковець (2,08 кюрі на кв. метр), Шарин (1,76), Ятранівка (3,53). Постраждали і села Бабанка, Вільшанка, Дубова, Коржовий Кут, Ладижинка, Свинарка, Старі Бабани, Степківка, Заячківка, Сушківка ( до 2-х кірі на кв.метр).

Чорнобильська біда не обійшла стороною і наше місто.

Наше місто не залишилося осторонь від Чорнобильської трагедії. Понад 600 уманчан брали участь у ліквідації наслідків аварії.

Коли уряд України прийняв рішення про зведення житла для відселених з горезвісної 30-кілометрової зони, уманчани активно підключилися до цієї справи.

Для спорудження житлових будинків у Київській області з продбази «Уманьпромжитлобуд», цегельного заводу поставлялись цегла, залізобетон, шифер, столярні вироби – все необхідне для будівництва житла. В одному з рішень виконкому міськради, датованому 24 липня 1986 року № 229, читаємо:

«Для своєчасного виконання сантехнічних робіт в житлових будинках с. Середівка  Яготинського району, Київської області командирувати сантехніків зі зварювальними апаратами, необхідними інструментами, матеріалами». З цією ж метою автопідприємство 23112 виділяє автобус, щоб перевести робітників; технікум механізації сільського господарства надає екскаватор; автоколона № 2 направляє машину «Колхіда», щоб доставити його на будову. Створюються відповідні побутові умови робітникам з Умані, зайнятим на спорудженні житла для переселенців.

Щоб допомогти  у зведенні житла сім’ям з Прип’яті та інших населених пунктів, виконком Уманської міськради  приймає рішення направити на будови штукатурів, малярів, столярів з  заводів «Мегомметр»,  «Уманьферммаш», заводів «Вега», вітамінний, «Еталон»,  ШЕД-890, центральних ремонтних майстерень, пивоварного заводу,  комбінату побутового обслуговування. Було передбачено, що робітникам, зайнятим на спорудженні житла, зберігався за основним видом роботи 75% й середній заробіток, оплачувались добові й заробіток на будові. Підприємства, як правило,  направляли кращих робітників, сумлінних, висококваліфікованих.

Виїздили на будови й керівники міста, знайомилися з ходом робіт, терміново приймали рішення з усіх невирішених питань, забезпечуючи своєчасне введення житла в експлуатацію.

У Чорнобиль, за розпорядженням виконкому Уманської міськради виїздили і творчі колективи  міського Будинку культури, міської бібліотечної системи, краєзнавчого музею,  військових частин на запрошення  учасників  чорнобильської ліквідації чорнобильської катастрофи. Автопідприємство 17107 виділило для поїздки автобус.

Суттєвою допомогою людям, які залишили чорнобильську зону і прибули до  Умані, стало виділення їм житла. Були складені списки, згідно яких у кожному новозведеному будинку поза міською чергою постраждалим виділялись квартири.

Кожне село, містечко, місто робили все,що було в їхніх силах, аби подолати біду.

В січні 1992 року була створена Уманська міська громадська організація «Союз Чорнобиль України», яку очолює Березовський Юрій Трохимович, учасник  ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

В Умані встановлено пам’ятник героям Чорнобиля (2013р.). Для дітей, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи організовуються поїздки на оздоровлення та вечори відпочинку. Видано 2 частини книги «Герої Чорнобиля поруч». Надається благодійна допомога, проводяться заходи по патріотичному вихованню молоді; члени організації  приймають участь у  громадському житті міста.

Пройшло 35 років, а людська біль не вщухає. Чорнобильський полин, його гіркота, чорнобильська біда торкнулася багатьох людських душ. І скільки б часу не пройшло, а дзвони Чорнобиля болем і смутком відгукуватимуться у наших серцях. Нинішні та прийдешні покоління з вдячністю згадують і згадуватимуть тих, хто зберіг життя на Землі та відроджує опалену радіацією землю.

Виставка в Уманському краєзнавчому музеї  «Гірка та пекуча пам’ять»