Категорії
Без категорії Публікації працівників

День чаю

                                                                              Вікторія Пламадяла

старший науковий співробітник

15 грудня щорічно за ініціативи Центру Науки та Спілкування планета святкує міжнародний день чаю! Це досить молоде свято. Йому лише вісім років. Метою святкування Міжнародного дня чаю було привернути увагу суспільства до проблем продажу чаю, популяризацією цього напою у світі.  Найгучніші святкування відбуваються цього дня в Індії, Непалі, Бангладеші, В’єтнамі, Малайзії, на Шрі-Ланка.

Кожен із нас щонайменше двічі впродовж дня повторює послідовність дій, яка пов’язана із чаєм, бо важко знайти у сучасному світі людину, байдужу до чаю.

Батьківщиною чайного дерева вважають Китай. Саме китайці звернули увагу на здатність відвару з листя надавати тонізуючу дію на організм людини і першими почали вирощувати цю рослину. Перші згадки про чай зустрічаються в китайських рукописах, вік яких близько 5000 років.  Цей гіркий настій назвали зеленим чаєм. У старовину китайці вважали його ліками від 72 отрут і застосовували тільки для лікування хворих.

У кінці XIX століття з розвитком морських шляхів та залізниць починається тріумфальний хід чаю по території нашої держави. Чай дешевшає. Відкриваються численні чайні. Виробляється особливий чайний етикет, з’являється запрошення в гості «на чай».

Традиція чаювання з особливим розмахом прийшла на Україну із Російської імперії, до складу якої ми входили у ХІХ ст. Місто Умань було дворянсько-купецьке.

Поширення чаю супроводжувалося винаходом самовара. На загальні столи (а в чайних були тільки такі) подавалися великі самовари з окропом і чайники із заваркою. До чаю пропонувалися молоко, вершки, бублики, цукор. Чай пили з молоком, лимоном, варенням. У любителів чаю самовар у вітальні кипить, цілий день.

Самовар, міцний ароматний чай, блюдце, цукор (обов’язково до смаку), здоба, велика кількість споживаного напою і неодмінно «сьорбання» (втягнення гарячого напою в себе з повітрям і характерним гучним звуком, причому, чим голосніше звук, тим більше задоволення).

Чаювання  в купецьких будинках здійснювалося годинами –  сиділи купці за чайними столами і випивали іноді по двадцять чашок. Якщо, випивши чашок десять, відставляли чашку убік, це ще не був кінець. Аж коли чашку (або склянку) перевертали догори дном і клали зверху залишки цукру, це означало, що з чаєм покінчено. До кінця XIX ст. чай почали пити з високих стаканів зі срібними підстаканниками, таким чином, насолоджуючись не тільки смаком і ароматом, але і кольором напою.

Маючи бажання і трохи часу, можна зекономити та приготувати такі смачні напої  самому з зібраних та сушених трав. Наша Україна надзвичайно багата на флору і, пошукавши, можна відкрити для себе фантастичні не відомі до того рослини. Адже ще наші пра-пра-прабабусі збирали та сушили трави, знаючи усі їхні цілющі та смакові якості.

Саме в горнятку чаю ми знаходимо щось загальнолюдське. Чайна церемонія для японця – це релігія. Для українців – лікувальна процедура. Для англійців – час для спілкування.  Кожен народ розкриває у чайних церемоніях свою культуру, звичаї та традиції.   «Кожного разу, спробувавши нового чаю, ми здійснюємо мандрівку не лише чайними плантаціями, а й чайними країнами».

Фото Ірини Бабій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.