до 117 річниці з дня народження

Сергій Кравцов

науковий співробітник

науково-дослідного відділу

Уманського краєзнавчого музею

Серед видатних постатей, знаменитостей, героїв і ветеранів Уманщини та України особливе місце займає життєвий шлях Кузьми Миколайовича Дерев’янко. Людина про яку чули і знають у багатьох країнах світу, людина-легенда, один з героїв Другої світової війни, людина на яку рівняється і ким пишається сьогодні на Уманщині молоде покоління, про кого пам’ятає кожен військовий краянин.

Хоча більшу частину свого життя Кузьмі Миколайовичу, враховуючи і службові питання, доводилось виконувати спілкуючись російською мовою, сам він, до глибини душі, любив Україну, любив і шанував українську мову, а в останні роки свого життя в колишньому Радянському Союзі, де державною мовою була російська, він  говорив так: «…Найбільш складне для мене питання: яка мова є для мене ріднішою – російська чи українська? Перші слова, які я почув і вимовив, – це були слова із самої глибини української мови. З цією мовою я жив і ріс, розвинувся і зміцнів. Російською мовою я навчився читати і пізнав усе, що зміг. З російською мовою в мене пов’язане усе свідоме життя. Але у той же час жодного слова української я не забув, і важить воно для мене стільки ж, як і російське…».

Ми знаємо, що Кузьма Миколайович Дерев’янко народився 14 листопада 1904 року в селі Косенівка на Уманщині,  що він був українським радянським військовим діячом, дипломатом,  генерал-лейтенант,  Герой України, а 2 вересня 1945 року приймав капітуляцію Японської імперії.

          Звичайно, про  Кузьму Миколайовича вже сказано багато хороших і теплих слів, написано цікаві статті, надруковані книги, але у цій статті хочеться зосередити вашу увагу на тих моментах про які більшості наших громадян мало що відомо. Цього року Кузьмі Миколайовичу Дерев’янко мало б виповнитися 117 років. (14 листопада 1904 — 30 грудня 1954рр.).

Слід відразу підкреслити, що біографічні сторінки життєвого шляху широко висвітлені в книзі родички Кузьми Дерев’янко – Трохименко Лариси Миколаївни: «Легендарний генерал: Документальна розвідка. До 60-річчя визволення України. До 100-річчя з дня народження генерала К.М. Дерев’янка», яка побачила світ у 2004 році.  

У своїй передмові – Від автора – Лариса Миколаївна підкреслює: «Протягом тридцяти років я збирала публікації про К.М. Дерев’янка, фотографії, а також розповіді старших родичів з великого Дерев’янківського роду. Мало-помалу вдалося багато чого розкрити з того, що раніше ніким не було вивчене. До того ж інформація, як відомо, має кумулятивний характер. Все те, що мені вдалося «відшукати» про свого родича, зібране воєдино, просилося на папір. Задумане спочатку як «примітки на полях родинного альбому», воно почало переростати в більш обємну розповідь. А, одержавши доступ до особистого архіву Кузьми Миколайовича, я зрозуміла, що все це виходить      далеко за межі родинного масштабу.

У книзі немає видуманих героїв і подій. При викладі записаного з розповідей, я намагалася якомога менше втручатись у зміст і стиль діалогів,  аби зберегти колорит живої мови».

ФОТО 2.  Обкладинка книжки Трохименко Лариси Миколаївни: «Легендарний генерал: Документальна розвідка. До 60-річчя визволення України. До 100-річчя з дня народження генерала К.М.  Дерев’янка» – К.: КНЕУ, 2004. – 772с., (Міністерство освіти і науки України, Київський національний економічний університет. Рецензент, передмова книги – доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Володимира  Федоровича  Шевченко).

Кузьма Миколайович Дерев’янко починав свою військову службу, як і більшість наших земляків того часу,  у червоній армії, він добровільно вступив до лав Робітничо-Селянської Червоної армії (РСЧА) і 25 серпня 1922 року став курсантом Другої Київської школи червоних старшин. Саме цим кроком, як стверджують вітчизняні дослідники, Кузьма Дерев’янко назавжди пов’язав своє життя з військовою службою.

У жовтні – листопаді 1922 року Кузьма Миколайович вже  був зарахований до списків курсантів ІІ чоти ІІ сотні Об’єднаної школи червоних старшин у Харкові (з жовтня 1923 року – «5-та Об’єднана школа червоних старшин», а наприкінці 1924 року — «Школа червоних старшин ім. ВУЦВК»). Навчальний заклад розміщувався на вулиці Володарського, буд. 46 (тепер у цьому будинку знаходиться інженерно-авіаційний факультет Харківського інституту ВПС ім. Івана Кожедуба).

Кузьма Дерев’янко зацікавився японською мовою і до випуску зі школи вже говорив і писав японською мовою.

Закінчив Українську школу червоних старшин ім. ВУЦВКа 1 вересня 1924 року, а вже 3 вересня відряджений на службу.

Після закінчення Української харківської школи червоних старшин, призначення в Уманський 297-й стрілецький полк 99-ої стрілецької дивізії, спочатку на посаду командира взводу.

Кузьма Миколайович служив в Уманському полку до грудня 1929 року. З вересня 1924 р. по вересень 1925 р. командував взводом, потім по вересень 1926 року – взводом полкової школи, згодом,  з жовтня 1926 року – командир 6 роти.  А протягом 16-18 місяців одночасно виконував ще і обов’язки командира батальйону. Став начальником штабу Уманського 297-й стрілецького полку 99-ої стрілецької дивізії.

Це теж був цікавий, насичений подіями період у житті молодого командира

Формування (1-ше формування) 99-ї стрілецької дивізії, як територіальної, розпочалося ще у квітні 1924 року в м. Черкаси в Українському військовому окрузі.

У той період, зокрема у 1926 році , коли в ній служив Кузьма Миколайович Дерев’янко, до складу дивізії входили:

  • управління дивізії
  • 295-й Дніпровський стрілецький полк.
  • 296-й Шевченківський стрілецький полк.
  • 297-й Уманський стрілецький полк.

З грудня 1931 року – помічник начальника 2-го відділу штабу Українського військового округу.

Згодом слухач (спеціальне відділення) Військової академії ім. М. В. Фрунзе (1933—1937), оволодів англійською, японською мовами.

Саме у цей період почалась японсько-китайська війна (1937—1945),

між Республікою Китай та Японською Імперією, війна, як офіційно визначається, тривала з 7 липня 1937 до 9 вересня 1945 років.

Обидві держави вели періодичні бойові дії ще з 1931 року, але повномасштабна війна розгорнулась тільки з 1937 року та закінчилася капітуляцією Японської імперії у 1945 році.

Війна виявилася наслідком курсу Японської імперії, направленого на досягнення політичного та військового панування в Республіці Китай, для захоплення величезних сировинних та інших ресурсів. До 1937 року сторони мали протистояння в невеликих сутичках, так званих «інцидентах», оскільки обидві сторони з багатьох причин утримувалися від розв’язування тотальної війни.

У 1931 році відбулося вторгнення японців до Маньчжурії –  відоме як «Мукденський інцидент». Останнім з подібних інцидентів став інцидент на Луґоуцяо — обстріл японцями Моста Марко Поло 7 липня 1937 року, який і є офіційним початком повномасштабної війни між двома країнами.

Прогресивна китайська громадськість вимагала припинення громадянської війни і створення єдиного антияпонського національного фронту. Китай пішов на зближення з Радянським Союзом.

Першим вагомим дружнім актом на цьому етапі був радянсько-китайський договір про ненапад, укладений 21 серпня 1937 року.

Ще у вересні 1936 року уряд Китаю звернувся до СРСР з проханням про термінову поставку озброєння та боєприпасів, так як  Японія блокувала китайське морське узбережжя.

Перед китайським урядом постали два невідкладні завдання:

  1. Пошук шляхів доставки в неокупований Китай озброєння  і військових матеріалів:
  2. Навчання китайської армії користуванню радянською зброєю.

Офіційно з 1937 по 1941 роки Республіка Китай вела бойові дії і тримала оборону  самотужки.

Але вранці 7 грудня 1941 року ударне з’єднання японського імператорського флоту під командуванням віце-адмірала Наґумо завдало авіаційних ударів по військових аеродромах на острові Оаху і по кораблях ВМФ США, що стояли на якорі в гавані Перл-Гарбор.  Ця атака розпочала війну на Тихому океані між Японією і США, а також стала складовою частиною Другої світової війни.

Сучасний вигляд Моста Марко Поло — десятипрольотний середньовічний міст через річку Юндінхе на південно-західній околиці міської зони сучасного Пекіна, за 15 км від історичного центру міста. Вважається, що це та сама споруда, яка вразила уяву венеційського мандрівника Марко Поло в XIII столітті («чудовий міст, настільки прекрасний, що у нього навряд чи знайдеться суперник в світі»). Міст над річкою збудований з цільного граніту в 1189-1192. Він неодноразово оновлювався, зокрема в 1698. Довжина моста — 266,5 метрів, ширина — 9,3 метрів. З обстрілу моста японцями в липні 1937 почалася Друга японо-китайська війна, що завершилася лише з закінченням Другої світової війни. Головною прикрасою моста є старовинні статуї левів, причому на голові, лапах і інших частинах тіла кожної статуї можна розгледіти мініатюрних левенят. При відкритті мосту на ньому було 627 левових зображень, в даний час їх залишилося 482 (за іншими підрахунками — 496).

З 1937 року Республіка Китай опинилася в надзвичайно важкій ситуації.

Виконуючи урядове завдання, Кузьма Дерев’янко, як військовий розвідник, створив перевалочну військову базу на станції Сари-Озек у Казахстані. У перекладі з  казахської мови – «Сари озек» — «жовтий струмок», «жовта річка». Здійснював керівництво нею з 1937 по 1938 роки. З території бази, через гори Тянь-Шаню і пустелю Гобі, маршрут понад 2 тисячі кілометрів, здійснювалось постачання зброї та боєприпаси китайській армії, що воювала з Японією. Ця тема діяльності і служби Кузьми Миколайовича Дерев’янко потребує окремого розгляду в подальшому.

Місце розташування перевалочної військову бази на станції Сари-Озек у Казахстані.

В період 1939–1940 років, майор Кузьма Миколайович учасник Радянсько-фінської війни, начальник штабу окремої особливої бригади(начальник штабу окремої лижної бригади при штабі 9-ї армії.), яка фактично була розвідувально-диверсійним підрозділом, сформованим переважно зі студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лесгафта.

Коли лижний загін майстра спорту В. Мягкова (посмертно – Героя Радянського Союзу) потрапив у засідку фінів і був розгромлений, Дерев’янко на чолі іншого загону виніс поранених та загиблих. За фінську війну Дерев’янко нагороджено орденом Червоної Зірки та присвоєно позачергове звання полковник.

Згідно свідчень родички Кузьми Дерев’янко – Трохименко Лариси Миколаївни:  «Від природи Кузьма Миколайович був таким, про кого кажуть – «ладно скроен и крепко сшит». Високий, широкоплечий(«косая сажень в плечах» – так характеризували його всі), спортивної статури. Він ще з дитинства був дуже рухливим і вправним у всьому. А як з’явилася можливість займатися спортом, він постійно працював над собою і в цьому  плані. Завжди був струнким, підтягнутим, життєрадісним, привітним.

Серед архівних матеріалів є різні свідчення(довідки, грамоти, нагородні листи тощо) про його успіхи в спорті. Крім гімнастики, волейболу, футболу, плавання, він займався боротьбою, велосипедним, кінним спортом, лижами, шахами».

ФОТО 5. Кузьма Миколайович Дерев’янко

Від 1941 року — начальник розвідувального відділу Північно-Західного фронту. Особисто очолював розвідку й бойові операції в тилу німців.

 Від травня 1942 року — начальник штабу 53-ї армії.

 Улітку 1943 року воював у складі Степового фронту, брав участь у Курській битві й визволенні Харкова в 1943році.

28 листопада — 1 грудня 1943 року у Тегерані, сучасний Іран, відбувається всесвітньовідома «Тегеранська конференція».

На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем’єр- міністр Великої Британії Вінстон Леонард Спенсер-Черчиль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Велика Британія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були в подальшому Ялтинська та Потсдамська конференції.

Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Третього Рейху та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В той же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японською імперією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право як контрибуцію приєднати до себе після перемоги частину Східної Пруссії.

30 листопада в британському посольстві було влаштовано урочистий прийом з нагоди дня народження Черчилля.

На прийомі було багато тостів, але один запам’ятався всім. Президент США сказав: «В той час, як ми тут святкуємо день народження британського прем’єр-міністра, Червона Армія продовжує тіснити нацистські полчища. За успіхи радянської зброї!»

Рішення «Тегеранської конференції», практично вплинули на подальшу, майбутню долю Кузьми Дерев’янко, про яку, звичайно, у той час він ще і не здогадувався.

Тим часом з січня 1944 року Кузьма Миколайович стає начальником штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту та Третього Українського фронту.

 Керував бойовими діями під час Корсунь-Шевченківської операції, Яссько-Кишинівської наступальної операції (1944 р.), Будапештської наступальної операції (1944—1945 рр.) та Віденської наступальної операції (1945 р.).

Ще в квітні 1945 року Генеральним штабом Червоної Армії був розроблений план війни з Японією. Цим планом передбачалось війну з Японією закінчити у найкоротші строки.

У вже згаданій книжці, на сторінці 401,  Трохименко Лариси Миколаївни цитує слова Кузьми Дерев’янко: «Мені було відомо, що в квітні на Далекий Схід з радянсько-німецького фронту була перекинута 39-а армія, а пізніше, після розгрому й капітуляції фашистської Німеччини, туди ж відбули 5-а і 53-а загальновійськові армії та 6- гвардійська танкова армія.

За рішенням Ставки Верховного Головнокомандування деякі командуючі військами фронтів та армій, їх начальники штабів, а також інші відповідальні керівники, які мали багатий бойовий досвід на радянсько-німецькому фронті, призначалися на відповідні посади у війська Далекого Сходу. Тут їм належало втілити в життя плани по розгрому японських збройних сил у цьому районі».

У зв’язку з майбутньою війною з Японією у червні 1945 року Кузьма Миколайович переведений на Далекий Схід, на посаду начальника штабу 35-ї армії.

          А вже в липні його призначають представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі об’єднаних союзних військ на чолі з американським генералом Д. Макартуром, які вели війну з японськими військами на Тихому океані.

Наприкінці Другої світової війни, збройними силами США за президентства Гаррі Трумена, здійснені  ядерні атаки на японські міста Хіросіма і Нагасакі: 6 серпня 1945 року атомна бомба «Малюк» була скинута на Хіросіму, а 9 серпня 1945 року бомба «Товстун» — на Нагасакі. Це були єдині випадки використання ядерної зброї.

Атомне бомбардування міста Нагасакі 9 серпня 1945 року. (Title   Atomic Cloud Rises Over Nagasaki, Japan. Author: Charles Levy  (1918–1997) Blue pencil.svg wikidata:Q55437350 from one of the B-29 Superfortresses used in the attack).

Від вибухів миттєво загинуло 70 000 мешканців Хіросіми та 60 000 мешканців Нагасакі. З серпня по грудень 1945 року загальна кількість тих, які померли від ран і хвороб, спричинених радіацією, склала близько півмільйона осіб у обох містах.

2 вересня 1945 року генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці підписав від імені СРСР Акт капітуляції Японії.

Від січня 1946-го — член союзницької Ради (консультативний орган держав-переможниць при американському головнокомандуванні окупаційних військ союзників у Японії).

2 вересня 1945 року генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці підписав від імені СРСР Акт капітуляції Японії.

Після розпуску союзницької Ради  у 1951 році, Кузьма Дерев’янко очолює кафедру академії Генштабу, на інших високих посадах у Міністерстві оборони СРСР. Але стан його здоров’я погіршується.

Влітку 1954 року Кузьма Миколайович Дерев’янко повертається до України — попрощатися із рідними. Він вийшов з машини, ліг на рідну землю від утоми. Прощаючись, багато жартував, розважав дітей байками про Японію.

За кілька днів до Умані з Москви прилетів санітарний літак. Генерал попросив пілота пролетіти над рідним селом і над хатою востаннє. Пілот пролетів двічі.

Унаслідок радіоактивного опромінення, оскільки відвідував Хіросіму й Нагасакі, здоров’я Кузьми Дерев’янка сильно погіршилося та, після тривалої й важкої хвороби, 30 грудня 1954, у віці 50 років, він помер від раку в Москві. Останнє прохання генерала — поховати його в Україні, у рідному селі Косенівка на Уманщині — у Кремлі проігнорували, похований на Новодівочому цвинтарі, в Москві.

У травні 1946 року Президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен нагородив К. М. Дерев’янка орденом «Легіон заслуг» (Legion of Merit).

Кузьма Миколайович Дерев’янко нагороджений багатьма орденами і медалями колишнього СРСР, а також інших країн.

А 7 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Кузьмі Дерев’янку посмертно звання Герой України з нагородженням ордена «Золота Зірка» за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939—1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин.

У місті Умань є вулиця Дерев’янка.

2 вересня 2005 року в селі Косенівка, де народився К.М.Дерев’янко, було відкрито музей-садибу.

В Уманському краєзнавчому музеї знаменитому земляку присвячена частина експозиції.

У 2012 році у Києві відкрили меморіальну дошку Кузьмі Дерев’янку.

У місті Вінниця є вулиця і провулок Генерала Дерев’янка.

У місті Харкові на Павловому полі є вулиця Дерев’янка.

У 2015 році на Уманщині відбулася презентація фільму про Кузьму Миколайовича Дерев’янко

Так Віктор Мельник у своїй статті «На Уманщині відбулась презентація фільму “Кузьма Дерев’янко. Генерал перемоги», яка вийшла  у регіональному  часописі «Новини Черкас», за  8 жовтня 2015року, підкреслював: «Днями на Уманщині відбулася презентація фільму про легендарного полководця, уродженця села Косенівка Кузьму Дерев’янка.

Документальну стрічку “Кузьма Дерев’янко. Генерал перемоги” було презентовано на базі УДПУ ім. Павла Тичини.

Присутні мали змогу безпосередньо поспілкуватися із творцями фільму режисером Іриною Шатохіною, істориком та автором сценарію Юрієм Шаповалом, а також племінницею Кузьми Миколайовича – Ларисою Трохименко.

Саме Лариса Миколаївна є упорядником біографії свого іменитого дядька. Неодноразово була учасником зустрічей нащадків військовослужбовців із всього світу. Спочатку видала автобіографічну книгу, а згодом стала співавтором фільму.

Зйомки стрічки проходили на батьківщині генерала в селі Косенівка де сьогодні діє музей-садиба генерал-лейтенанта. Глядачам була представлена історія становлення звичайного сільського хлопчика із Уманщини в чин генерала перемоги, який 2 вересня 1945 року на борту американського лінкора “Міссурі” підписав Акт капітуляції Японії від радянської сторони та чому саме українцю з Уманщини випала честь своїм підписом поставити крапку у Другій світовій війні?

Презентація фільму відбулася і в рідному селі Кузьми Миколайовича – Косенівці».

Фото Сергія Кравцова

Вічна пам’ять нашому земляку, Герою України!