Частина перша
Сергій Кравцов
науковий співробітник
Серед експонатів Уманського краєзнавчого музею можна побачити досить цікаві екзотичні меблі, які привертають увагу багатьох відвідувачів своїм східним типом. Слід відразу підкреслити, що з’явилася вона в музеї ще у ті далекі роки минулого століття, з перших років утворення закладу. Слід також підкреслити і таку деталь як вік цього твору. Коли, ким і де саме вона створена інформація відсутня. Музейний експонат попав до колекції завдячуючи пошукам і роботі працівників установи. Інколи такі цікаві речі, знаходились у місцевого населення у вжитку, а про їх походження вони нічого не могли розповісти, про те як вони до них попали також. Це пояснювалось різноманітними розповідями, починаючи від залишеного від дідів і бабусь у спадок, а як потрапили до них ніхто не знає, до знайдених просто на узбіччі доріг. Інколи такі речі використовувалися не за призначенням, а бувало і так, що їх використовували як звичайні дрова для опалювання та приготування їжі. Кропітка робота працівників музею давала свої результати. За сірники, мило, гас, свічки та інші речі широкого вжитку, а також деякі харчі, так необхідні для мешканців на той час, вони вимінювали справжні твори мистецтва, приносили і привозили їх на зберігання до музею.
Саме завдячуючи їх роботі ми сьогодні маємо таку можливість ознайомитися з деякими справжніми шедеврами далекого минулого.
Сьогодні розмова піде про меблі так званого мавританського стилю.
Щоб краще зрозуміти про що йде розмова і яким чином ці твори можуть мати безпосереднє відношення до історії Уманщини або, навіть, до окремих персоналій, слід зробити екскурс в глибоке минуле.
Зародження Мавританського мистецтва і мавританського стилю, а разом з тим і орнаменту, в перекладі з латини – Mauri – маври, розпочалося в середньовічній Європі. Таке спочатку мали прізвисько арабо-берберські завойовники Піренейського півострова. Згодом, у більш ширшому розумінні, умовна назва мистецтва країн Магрибу або Аль-Магрибу і мусульман Південної Іспанії XI-XV ст.
Назву Аль-Магриб, в перекладі з арабської – край, де сідає сонце або Захід, ці держави отримали в період завойовницьких походів арабів на межі I і II тисячоліть н. е.
Магриб — батьківщина оригінальних культур. На його території, де сьогодні знаходиться сучасний Туніс існувала стародавня велична держава – місто Карфаген.
Протягом тривалого часу народи країн Магрибу, особливо бербери, вели вперту боротьбу з численними загарбниками, відстоюючи свої політичні, економічні та культурні інтереси.
Мавританське мистецтво і стиль складались на основі злиття художніх традицій Арабського халіфату тобто арабо-мусульманської культури і, звичайно, під сильним впливом релігії Іслам, берберів і вестготів.
Мавританське мистецтво не було однорідним: розвиваючись по-різному в Алжирі, Тунісі, Марокко та арабській Іспанії, воно зазнало складної еволюції.
Широкого використання і розповсюдження набув орнамент з часом названий «арабеска».
За загальновизнаними тлумаченнями, арабеска (італ. arabesco) — європейська назва складного східного середньовічного орнаменту, що складається з геометричних і рослинних елементів. Арабеска може включати вишукану графіку арабського шрифту.
Особливого поширення набули арабески в епоху Відродження, а пізніше арабесками стали називати химерний орнамент тільки з рослинних форм – стилізованого листя, квітів, стебел, що утворюють складні переплетіння. Іноді будується на повторенні і множенні одного або декількох фрагментів візерунка. Нескінченний, що протікає в заданому ритмі, рух візерунків може бути зупинено або продовжено в будь-якій точці без порушення цілісності візерунка.
Сама ідея арабески співзвучна уявленням ісламських богословів про «вічно триваючу тканину Всесвіту». Нескінченне, що протікає в заданому ритмі. Такий орнамент фактично виключає фон, тому що один візерунок вписується в інший, закриваючи поверхню. Арабески можна розміщувати на поверхні будь-якої конфігурації, плоскою або випуклою. Немає ніякої принципової різниці між композиціями на стіні або на килимі, на палітурці рукопису або на кераміці.
Ще раз хочеться підкреслити, що арабески набули великого поширення в Європі саме в епоху Відродження.
Під впливом ісламу й арабської культури багато мов, які не мали і не мають генетичного зв’язку з арабською, стали використовувати арабську абетку. Мови Ірану, Афганістану і Пакистану використовують арабське письмо. До 1920-х років арабським письмом користувалися в Туреччині. Арабське письмо можна побачити в Кашмірі, у деяких місцях Малайзії, в Індії, Сомалі і далі на південь по африканському узбережжю до Танзанії.
Слово каліграфія походить з грецької і трактується «красиве, гарне письмо» з давніх часів відіграє важливу культурну роль в країнах арабського та ісламського світу. Каліграфія використовується не тільки на важливих документах, але і в образотворчому мистецтві.
Є важливі причини існування каліграфії, як форми мистецтва, саме в арабському світі. По-перше, як зазначають фахівці, оригінальність письма арабської мови та інші особливості ускладнили адаптацію до друкування і віддалили запровадження друкарського верстату.
У справі видання книг, перш за все священної книги мусульман Корану, юридичних та інших документів, арабський світ впродовж декількох століть, починаючи ще з середини 1440 років, після того, як перший німецький друкар Гутенберг створив спосіб друкарства рухливими літерами, все ще залежав від переписування від руки.
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ
