Людмила Шуйська

cтарший науковий співробітник

Сьогодні, 20 лютого 2021 року, – сьомі роковини кривавих подій на Майдані під час Революції Гідності. Цього дня, 7 років тому, Україна пережила найтрагічніший етап Революції гідності.

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні.

Цього дня ми вшановуємо пам’ять тих громадян, завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави під час подій Революції Гідності, тих, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював права та свободи людини, європейське майбутнє України. 

Небесною Сотнею» називають загиблих учасників Революції Гідності. 

Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону.

Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення близько 50 осіб.

Всього в силовому протистоянні між силовиками та євромітингувальниками в центрі Києва загинуло  більше 100 чоловік. Всі вони є Героями Небесної Сотні.

Серед загиблих – наш земляк Віталій Смоленський.

Віталій Смоленський

Народився Віталій Смоленський в селі Фурманка Уманського району. Сім’я рано втратила годувальника, і всі життєві турботи із забезпечення скромного життя родини лягли на плечі матері. Віталика ж доглядала та бавила старша на 14 років сестра. Він зростав щирим і доброзичливим. Закінчив місцеву школу, потім вступив до Ульянівського професійно-технічного училища, де вивчився на газозварника.. Працював деякий час в Умані на цегельному заводі, потім у Києві.

          На початку осені 2013 року приїхав у Київ працювати на будівництві. З перших днів протистояння вийшов на Майдан. Будував барикади, відбував нічні чергування, виконував господарські роботи в наметовому містечку. Вірив, що люди недаремно вийшли на вулиці й площі, прагнув кращої долі для України.

20 лютого 2014 року Віталій виносив поранених з-під обстрілів. Саме тоді його наздогнали кулі. Тіло виявили на подвір’ї біля Михайлівського собору. Про те, що Віталій мертвий, активісти Євромайдану повідомили рідних із телефона загиблого.

Похований В. Смоленський 22 лютого в с. Фурманка, Уманського району.

Учасник Революції  Гідності – Ігор Бачинський – випускник  Уманської ЗОШ № 5 (1998р.).

Ігор Бачинський

Ігор народився у Києві у родині військовослужбовців. Дитинство його пройшло в Умані. У школі №5 хлопець закінчив 9 класів, після чого переїхав із родиною на Київщину.

Доля була жорстокою до хлопця ще змалку – в одинадцятому класі він осиротів, тому рано став дорослим. Вихованням підлітка займалися бабуся з дідусем, які вкладали всю душу в свого улюбленого онука. Ігор Бачинський проживав з ними в місті Боярці Київської області.

Після школи Ігор здобув професію кухаря, а після армії вступив до Київської муніципальної академії, де навчався на менеджера і водночас працював торговим представником у приватній фірмі.

Створив сім’ю, у 2010 році у подружжя з’явилася донечка Софія. Ігор був доброю, сміливою, чесною та справедливою людиною. Патріот мріяв про нову країну із щасливим майбутнім, мав активну громадянську позицію та ніколи не мирився з безправ’ям і соціальною несправедливістю. Він був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя, а тому коли відбувалися події на майдані Незалежності, не зміг залишитися осторонь – щоденно був одним із активних учасників Революції гідності.

У середині грудня 2013 року звільнився з роботи і вже весь час перебував разом із побратимами, які присвятили себе боротьбі за волю України. Події на Майдані різко загострилися, 18 лютого 2014 року під час протистоянь із бійцями «Беркуту» Ігор отримав важкі травми від вибуху гранати. Тиждень був на межі життя та смерті. Лікарі готували його до складної операції, яка б мала відбутися в Польщі. Однак 25 лютого серце патріота зупинилося. Поховали Ігоря Бачинського у селі Перевіз Васильківського району Київської області.

У рідному місті героя – в Боярці, 25 лютого 2015р., у день загибелі Ігоря Бачинського, біля краєзнавчого музею було відкрито меморіальну дошку на його честь.

Ім’я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на вулиці Інститутській.

20.02.2015 року в Уманській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №5 ім. В.І. Чуйкова проведена загальношкільна лінійка, присвячена Дню Героїв Небесної Сотні, де відбулося відкриття пам’ятного куточка, присвяченого випускнику школи 1998 року – БачинськомуІгорю Володимировичу .

Віталій  Васільцов

Народився у Хмельницької області. Після успішного закінчення у 1995 році середньої школи, юнак проходив строкову військову службу (1995-1997рр.) в 9-й окремій бригаді спеціального призначення, переформованій 1996 року в 50-й Навчальний центр спеціальної підготовки Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У складі частини Віталій служив спочатку курсантом, а потім рядовим на посадах радиста та стрільця виконував важливі державні завдання.

Восени 1997 року Віталій почав навчання в Уманському національному університеті садівництва. Після закінчення університету в 2002 році працював у Києві. Власну справу дизайнера-ландшафтника організував у 2004-2005 роках. Одружився, мав двох доньок. Він був справжнім патріотом, що привчав дітей до українських традицій.

Як майстер декоративного садівництва, він постійно займався вирощуванням і розведенням декоративних культур.

 На Майдан Віталій прийшов після побиття студентів 30 листопада. Жити в наметовому містечку він не мав змоги, тож до столиці навідувався періодично: 3-4 дні на тиждень.

18 лютого він поїхав на Майдан рано, діти ще спали. День був складний: друзі розповіли дружині, що Віталій мало не потрапив до рук тітушок, згодом «Беркут» розбив скло в його машині і пробив колесо, але Віталій зміг вирватися. Вже ввечері 18 лютого, виснажений кількома попередніми безсонними ночами, проведеними у лавах активістів, Віталій розумів: важливо протриматися до ранку. Адже саме у нічний час влада неодноразово вдавалася до силового розгону мітингарів. Аж раптом з’явилася інформація, що з боку вулиці Великої Житомирської до Михайлівського Золотоверхого собору, де був розташований госпіталь, рухаються понад 200 переодягнених у беркутівську форму найманців. І хоча собор охороняла одна із сотень Майдану, Віталій разом з товаришами негайно вирушили туди, аби не дати змоги тітушкам відрізати Михайлівську площу від Хрещатика. Оскільки найманців налічувалося значно більше, вони мали тактичну перевагу. До того ж, вони були укомплектовані міліцейськими щитами, кийками та іншими засобами, які тими днями активно застосовувалися проти людей. Оцінивши ситуацію, Віталій зібрав ініціативну групу. Задум полягав у тому, аби змусити тітушок відступити подалі від Михайлівської площі. Оскільки зброї активісти не мали, виконати це завдання вирішили, використовуючи ефект несподіванки. Зо два десятки відважних чоловіків швидко побігли в атаку на псевдоміліцейський кордон. У перших лавах був і Віталій. Цей стрімкий беззбройний наступ і справді збив з пантелику криміналізованих молодиків – вони змушені були відступити по Великій Житомирській аж до перехрестя з вулицею Володимирською. Коли ж з боку кордону переодягнених у беркутівську уніформу найманців пролунала автоматна черга, Васільцов на мить зупинився. Як колишній військовослужбовець спеціального підрозділу він добре розумів: йти голіруч проти вогнепальної зброї немає сенсу. За якусь мить пролунав ще один постріл – одиночний. Стріляли майже впритул із вікна будівлі поруч.

 Віталій завмер і упав на асфальт, це було близько 11 вечора. Куля влучила йому в спину і пройшла наскрізь через живіт. Він одразу втратив свідомість. Через півгодини його не стало. Це були останні хвилини одного з Героїв Небесної сотні.

 22 лютого 2014 року поховали Віталія Васільцова на давньому цвинтарі села Жорнівка.

 Ім’я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної     Сотні у Києві на вулиці Інститутській.

17 лютого 2015 року у селі Гаврилівці на фасаді будівлі Гавриловецької середньої загальноосвітньої школи, де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. У місті Умань на фасаді будівлі Уманського національного університету садівництва (вулиця Інститутська № 1), де навчався Герой, йому встановлено меморіальну дошку.

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави.