До 80-річниці трагічних подій масового знищення політв’язнів із Чортківської в’язниці в Умані та вшанування їх пам’яті як невинно убієнних.

Сергій Кравцов – науковий співробітник

науково-дослідного відділу

Уманського краєзнавчого музею

Тема політичних  репресій на Уманщині в перший місяць війни безпосередньо пов’язана з подіями, які почались на Заході нашої країни, але мали продовження, трагічне завершення саме в Умані. Ці події увійшли в історію під назвою Чортківська трагедія.

Чортківська трагедія — події, що розпочалися з масових арештів та вбивств органами Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС, російською – НКВД– «енкаведисти») колишнього СРСР інтелігенції Чортківщини  на Тернопільщині і в цілому на території Галичини.

Чортківська тюрма-в’язниця. Фото з книги Нестора Степановича Мизака «За тебе, свята Україно: Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН, УПА: Чортківський надрайон ОУН. Книга друга».

У вересні 1939 року українське населення вітало возз’єднання Західних областей України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою – УРСР.

Червона армія, за умовами знаменитого Пакту Молотова-Ріббентропа, тобто  Угоди про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом,  зайняла західноукраїнські території. В багатьох селах радянських військових зустрічали хлібом-сіллю, дарували квіти, називали визволителями.

Як підкреслюють вітчизняні історики та значна кількість закордонних дослідників і науковців, підписання угоди 23 серпня 1939 року було важливим тактичним епізодом, що розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Рейху та Радянського Союзу.

Підписання В’ячеславом Молотовим Нацистсько-Радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року. Зліва направо: Йоахім фон Ріббентроп, Йосип Сталін, Фрідріх Вільгельм Гаус, Густав Хільгер, Фрідріх фон дер Шуленбург(The Russo-German Non-Aggression Pact is signed by Vyacheslav Molotov, the Soviet Foreign Minister, under the watchful eye of Joseph Stalin. Left to right: Joachim von Ribbentrop, the German Foreign Minister; Joseph Stalin; Junior Secretary of State Gauss; the German Legation Councillor, Gustav Hilger; and German Ambassador to Moscow, Friedrich von der Schulenburg. The pact was in reality the agreement of partition of Europe between two countries).

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними.

А вже 1 вересня 1939 року, тобто через неділю після підписання  Пакту Молотова – Ріббентропа, гітлерівські війська вторглися в Польщу.  Це призвело до того, що 3 вересня Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну.

1вересня 1939, початок окупації Польщі Третім рейхом.( Germans invading Poland in border checkpoint at Kolibki which is the beggining of the Second World War 1 September 1939).

Упродовж 1939-41 років завдяки серії успішних військових кампаній та низки дипломатичних заходів Німеччина захопила більшу частину континентальної Європи. У той же час Радянський Союз анексував повністю або частково території сусідніх європейських держав: Польщі, Румунії, Фінляндії та країн Балтії, що відійшли до його сфери впливу на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа.

Обкладинка книжки Нестора Степановича Мизака «За тебе, свята Україно: Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН, УПА: Чортківський надрайон ОУН. Книга друга», . / Н. C. Мизак. — Чернівці: Буковина, 2000. — 2000. — 415. Книга подарована Уманському краєзнавчому музею з дарчим надписом 15 липня 2001 року Чортківським районним відділенням Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Фото Сергія Кравцова.

 Початкове радісне піднесення населення від возз’єднання з Українською Радянською Соціалістичною Республікою, яка входила до складу колишнього  Радянського Союзу, дуже скоро пішло на спад: розпочалася «радянізація» краю.

Після приходу радянської влади загонами НКВС у перші місяці у Чорткові було арештовано лише військових польського гарнізону та окремих посадовців з числа тих, хто не встиг або не зміг врятуватися за румунським кордоном так як Румунія на той час надала політичний притулок польським військовим та чиновникам, що перейшли кордон в Кутах та Заліщиках.

Одна із сторінок газети «Галицький вісник» на якій надрукована  стаття «Кривава дорога до Умані». Розміщено світлини Романа Зуляка(«Джаган»), провідника ОУН Мельнице-Подільського району; світлина Романа Стратійчука, члена ОУН; світлина Степана Маркевича, директора школи у селі Дзвинячка, яких розстріляли разом з іншими людьми в Умані 20 липня 1941 року.

З приходом нової влади, відразу прокотилася хвиля перших арештів.

Вже на початку 1941 року у Чорткові почалися арешти місцевої української інтелігенції. Без усяких пояснень та причини арешту затримували викладачів гімназії, правників, лікарів, активістів громадських організацій та партій. Безслідно зникло близько 100 мешканців міста.

З перших днів німецько-радянської війни наступаючі війська нацистської Німеччини швидко наближались до Чорткова, що непокоїло, турбувало і лякало  радянську владу та ставило перед нею складне питання, що робити із заарештованими і затриманими!

Із кінця 1939-го до червня 1941 року тюрма Чорткова була просто-таки забита політв’язнями з Галичини та Буковини. За її високим муром жорна репресій перемололи декілька тисяч українських патріотів. Та саме в червні 1941-го, як стверджує історик Нестор Мизак у книзі «За тебе, свята Україно», вона прийняла найбільшу кількість арештантів – 225. Одразу після початку війни НКВС заарештував авторитетних професорів української гімназії в Чорткові Василя Барана, Михайла Кужіля, Михайла Марковського, Володимира Ільницького, кооператора Івана Телепка. Ніхто з них не повернувся додому.

Львівська тюрма по вулиці Лонцького. Фото з книги Нестора Степановича Мизака «За тебе, свята Україно: Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН, УПА: Чортківський надрайон ОУН. Книга друга».

Перед відступом Червоної Армії з території Західної України у червні-липні 1941 року в місцевих в’язницях без вироку суду було знищено тисячі мирних мешканців краю.

Німецькі війська наступали дуже швидко, а транспорту в НКВС не вистачало. Тож чимало заарештованих так і не потрапили до місць призначення.

Масові арешти серед місцевого населення, в основному української інтелігенції, НКВС провели у Львові, Cтаніславові(з 1962 року назва міста Івано-Франківськ), Дрогобичі, Самборі, Тернополі, Бережанах, Чорткові та в багатьох інших галицьких містах.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

1 липня 1941 року з тюремних воріт Чорткова вивели під конвоєм довжелезну колону в’язнів і погнали у невідомому напрямку, з тюремних підвалів почали долинати постріли. Загони НКВС, щоб приглушити звуки катівської роботи, на подвір’ї в’язниці цілодобово підтримували роботу потужних дизельних двигунів.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

Кількість заарештованих у Чортківській тюрмі  становила близько 1800 осіб, з них 954 особи, як стало пізніше відомо,  етапом направили до Умані, а решту замордували в тюрмі. Родинам арештованих не давали жодної звістки про місце ув’язнення.

Третього липня у Чортків увійшли військові підрозділи Вермахту. Браму тюрми-катівні відкрили німці. Місцевих євреїв звинуватили у допомозі радянській владі і змусили з тюрми виносити спотворені тіла жертв.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

На ідентифікацію тіл дали одну добу. З восьмисот трупів впізнані були лише одиниці. Тіла були настільки спотворені катуванням та дією вапняного розчину, яким наспіх заливали рови з тілами на подвір’ї, що впізнати їх було неможливо. Тих же євреїв змусили викопати братську могилу на місцевому цвинтарі і поховати усіх жертв.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

Тим часом ті люди, які пішки, під конвоєм, слідували етапом на схід, в глиб країни, намагалися врятуватися втечею.  В дорозі було страчено майже двісті осіб. Лише одинадцятьом вдалося втекти. З міста Чорткова етап слідував через пункти Кам’янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку, Умань.

Один з уцілілих в’язнів Михайло Демків із села Шидлівці Гусятинського району так описував час етапу : «Чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога. Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох, хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям».

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

 Під час переходу через селище Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але співробітники НКВС(НКВД) з кулеметів рознесли їх вщент. В селищі Гуштині НКВСники(НКВДисти) заарештували та прилучили до колони двох хлопців, які виглядали з-за хати.

А ті з небагатьох людей,  кому вдалось врятуватися, згодом продовжили боротьбу у лавах ОУН-УПА – Організації українських націоналістів-Української повстанської армії.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

Згодом, після прибуття 19 липня 1941 року до Умані, з етапного переходу, відразу, у ніч з 20 на 21 липня 1941 року,  у підвалах Уманської в’язниці співробітниками НКВС(НКВД)  було страчено понад 750 українських політв’язнів.

 Їх тіла знесли в глибокі коридори підземель уманської тюрми, пересипали вапном та ретельно замурували.

Стаття «У безконечній черзі… Трагічна смерть 800 українських в’язнів у підвалах уманської тюрми»,  із газети «Краківські вісті», ч.242(397) за 1941 р. с.-2, яка однією з перших повідомила про  Чортківську трагедію.

Німецькі війська віднайшли місце катувань та наказали перепоховати рештки на міському цвинтарі. Тоді було ідентифіковано близько 100 тіл загиблих.

Восени 1941-го року нацистська німецька окупаційна влада дозволила жителям міста і довколишніх сіл забрати з підвалу і поховати тіла своїх родичів і навіть виділила підводи.

Газета «Краківські вісті» – загально-інформаційний щоденник краківсько-львівського Українського видавництва. Найстабільніше українське періодичне видання періоду Другої світової війни. Часопис виходив від 7 січня 1940 року у Кракові, з 10 жовтня 1944 до 29 березня 1945 років — у Відні: спочатку – двічі на тиждень (середа, субота), з 1 травня 1940 – тричі на тиждень (понеділок, середа, п’ятниця). Поліграфічною базою стала колишня друкарня краківської єврейської газети «Nowy  dziennik». «Краківські вісті» одна із перших газет, що повідомила про Чортківську трагедію.

Вітчизняний часопис, Борщівський тижневик, газета «Галицький вісник», що виходить на Тернопільщині, у 2006 році , за 21 липня, №46(856), на своїх сторінках помістила статтю «Кривава дорога до Умані» в якій, посилаючись на публікації в західній пресі, повідомляла: « 19 липня 1941 р. до Умані привели большевики з чортківської тюрми коло 700 в’язнів. Разом з ними прибуло й чортківське НКВД. Після 12 днів в Умань вступили німці. Коло 20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму; коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то виявилось, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України… При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не найшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Урядовці, що працювали при тюрмі, всі виїхали з большевиками й не було від кого щось довідатись, але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря, чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходу большевиків з Умані, одначе він не дав ніяких пояснень.

Схема-карта шляху політв’язнів з Чорткова до Умані в період часу з 2 до 20 липня 1941 року. Газета «Галицький вісник», 21 липня, 2006 рік,  №46(856). З фондів Уманського краєзнавчого музею.

На другий день він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, який належить до тюрми, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною деревяною долівкою. І він зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох. Негайно зірвали долівку, але ввійти у льох було неможливо, вхід засипаний вугіллям і різними уламками дерева. Коли ж очистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю, де на зиму складали городину, є замурований і зацементований; його ж одразу розбили і з тунелю вдарило таке повітря, що робітник знепритомнів. Розглядіти, що було в тунелю, не було ніякої змоги. Негайно повідомили місцеву владу; приїхали німці з протигазовими масками, але з тунелю несло таким важким повітрям, що ледве в масках вдавалося побачити складені там людські трупи. Майже два тижні чекали, щоб освіжилось повітря і можна було виносити з тунелю трупи й перенести їх на цвинтар… З льоху винесли 863 трупи. На всіх виднілися сліди катування: у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча; багато трупів мали стріли в потилицю… Тлінні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-християнськи в шести братських могилах.»

Цю інформацію газета «Галицький вісник» почерпнула з іншого часопису – «Християнський голос»  ч.36(87). С.5-6, 10 XI-1950. Передруковано в історичному меморіальному збірнику Чортківської округи. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1974. С.379.

Тієї ночі в підвалах уманської тюрми розстрілювали не тільки галичан. В камерах чекали своєї долі більше сотні місцевих жителів. Всіх їх теж розстріляли разом з чортківським етапом.

Умань. Липень 2006 року. Відкриття пам’ятника жертвам розстрілів в Уманській тюрмі у липні 1941 року. Фото з фондів Уманського краєзнавчого музею.  

З чортківського етапу останки тільки одного в’язня — інженера Петра Турули — змогла забрати сім’я і поховати в рідному селі Деренівка.

Решта лежать у братській могилі на цвинтарі біля Успенської церкви в Умані.

Уманські історики-краєзнавці у 90-х роках змогли встановити деякі факти, вияснити кілька імен і навіть знайти рідних цих людей.

Влітку 1991 року, в Умані, на вулиці Урицького(нині вулиця М. Грушевського) під цегляними мурами старої будівлі, де в 40-х роках минулого століття знаходилась тюрма, зібрався невеликий гурт людей.

В затишку під причілковою стіною вони поклали цілі оберемки квітів і розставили десятки свічок-лампадок. Люди приїхали з Тернопільщини.

Щороку 20 липня сюди приїздять автобуси з Галичини – із Тернополя, Чорткова, Борщева, інших містечок і селищ краю  та області.

Умань. Липень 2006 року. Відкриття пам’ятника жертвам розстрілів в Уманській тюрмі у липні 1941 року. Панахида за розстріляними і загиблими людьми. Фото з фондів Уманського краєзнавчого музею. 

Наче паломники до святинь — згадати, поклонитись, помолитися, запалити свічку. Відправляють панахиду за розстріляними і загиблими людьми православний і католицький священики.

Звичайно, що про Чортківську трагедію нам ще не все відомо, час від часу з’являються нові свідчення, які доповнюють страшні і трагічні сторінки історії того часу.  

Умань. Липень 2006 року. Відкриття пам’ятника жертвам розстрілів в Уманській тюрмі у липні 1941 року.  На світлині делегація із Тернопільської області з ветеранами воїнами УПА – Української повстанської армії. Фото з фондів Уманського краєзнавчого музею.

Омеляну Чернезі з села Мушкатівка Борщівського району довелося двічі пройти через чортківську тюрму. Коли в село повернулися більшовики, чоловіка мобілізували в армію. «Але на призовному пункті хтось із місцевих видав його, сказав, що він утік з уманського етапу, – розповідала дочка Омеляна Чернеги Ольга, яка нині мешкає в Борщові. – Батька помістили спочатку в невелику в’язницю у Борщові. Відтак 1946 року відправили в знайому Чортківську тюрму, в якій піддали нелюдським знущанням. А згодом відправили у Воркуту. Там він і помер 1953 року». Дружину Омеляна Чернеги із п’ятьма дітьми вивезли на спецпоселення у Читинську область, де вони пробули п’ятнадцять років, до 1962-го року.

Фото з книги Нестора Степановича Мизака «За тебе, свята Україно: Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН, УПА: Чортківський надрайон ОУН. Книга друга», сторінка 256.

На вшанування пам’яті про невинно убієнних коштом обласного та районних бюджетів Тернопільщини в Умані споруджено меморіал. На гранітних плитах викарбовано всі відомі імена в’язнів Чортківської тюрми, розстріляних у липні 1941 року.