(до 110-річчя з дня народження письменника)
Володимир Шварцман
заступник директора з наукової роботи
Єврейський письменник Гершл (Григорій) Полянкер народився 15 лютого 1911 року в багатодітній сім’ї ремісника в місті Умань, яке під різними назвами з великою любов’ю описував у своїх багатьох творах. Саме тут почалось його трудове життя, звідси, як він сам казав, «вийшов в люди». Початкову освіту отримав в школі робітничої молоді, 17-річним юнаком переїхав до Києва, навчався в фабрично-заводському училищі 4-ї київської взуттєвої фабрики, де потім працював і звідки був направлений на навчання в Київський педагогічний інститут.
Саме на ці роки припадає початок його творчого шляху.
В довоєнні роки ним були написані повісті «Вугілля» та «Шойл із Бапілля», книги оповідань «На тому березі», «Від Дністра до Дунаю», «Дядя Яша», «Розлука». А також він почав працювати відповідальним редактором літературно-художнього журналу Спілки письменників України «Совєтіше літератур», який видавався в Києві на єврейській мові.
Коли розпочалась Друга світова війна, Григорій Полянкер добровільно пішов на фронт. Воював на Південному, Центральному, Першому і Другому Білоруських фронтах. Був військовим кореспондентом армійських газет «Прикордонник», «За Батьківщину», брав участь в обороні Кавказу, визволенні Києва, Одеси, Бреста, Варшави, Берліна. На одній із колон Рейстагу є прізвище Полянкера та його слова: «Я прийшов сюди із Києва, щоб помститися за Бабин Яр».
Проте ні труднощі війни, ні поранення, ні контузії не могли відволікти Полянкера від думки, що він письменник. В перервах між боями в окопах Григорій Полянкер, інколи замість сну й відпочинку, писав репортажі, замітки, оповідання, і все це на єврейській мові для газети Єврейського антифашистського комітету «Ейнікайт» та для єврейських газет і журналів в інших країнах, знайомив читачів з подвигами на полях бою.
Нагороджений бойовими орденами та медалями. Учасник параду Перемоги у 1945 році.
Демобілізувавшись в кінці травня 45-го, Полянкер повернувся до Києва, де його вже чекали дружина Етель та син Олександр. Щастям і водночас горем була переповнена душа письменника, думки і почуття просились на папір. За два роки він написав другу і третю частини роману «Шмая-розбійник», який вийшов на єврейській мові, і мав великий успіх. На зруйнованій війною рідній Україні вийшло декілька номерів літературного альманаха: «Дер штерн» («Зірка»), відповідальним редактором якого був Полянкер. Окрім творів єврейських письменників тут друкувались в перекладах вірші Рильського, Тичини, Бажана, Гончара, Сосюри, Малишка та ін.
Але 15 листопада 1951 року він був заарештований і засуджений на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна. В жовтні 1952 року Полянкер опинився в Інті, за колючим дротом радянського концтабору недалеко від Воркути, де разом з іншими каторжанами автор книги «Вугілля» добував вугілля в умовах вічної мерзлоти.
Допомогу в біді надав Максим Рильський, він писав листи до Міністерства внутрішніх справ, їздив до Москви, український поет відстоював інтереси єврейського письменника. Через півтора року після смерті Сталіна Григорія Ісаковича було звільнено з тюрми за відсутністю складу злочину.
Пізніше була написана книга-сповідь про жахіття сталінсько-беріївських таборів, яка називалась «Повернення із пекла».
У 60-90-ті рр. твори письменника неодноразово виходили українською мовою (зокрема, у перекладах Марка Талалаєвського). Видавалися також грузинською, молдавською, польською, болгарською, французькою та іншими мовами
За часів «перебудови», він був ініціатором створення в Києві культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема. Сприяв відродженню єврейської мови та культурних традицій єврейського народу у незалежній Україні.
Григорій Ісакович завжди пам’ятав своє рідне містечко Умань і дуже його любив. Недарма у багатьох своїх творах в описах вулиць, будинків, природи невловимо присутній образ малої Батьківщини. Він писав: «На жаль, …не маю можливості частіше… бувати, але завжди, коли пишу про добрих, веселих, життєрадісних людей, про природу, красу – перед моїми очима – уманська «Софіївка», наші поля, сади, ліси…»
Помер Григорій Ісакович 22 жовтня 1997 року в Києві, похований на Берковецькому кладовищі.
