ЧАСТИНА ПЕРША
Сергій Кравцов
науковий співробітник
науково-дослідного відділу
Уманського краєзнавчого музею
14 жовтня в нашій країні та українці, які проживають далеко за межами нашої держави, так як знаходяться в інших країнах, відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва та День захисника України.
Це свято пов’язане з розвитком війська від часів Київської Русі-України. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних Збройних сил України, які сьогодні відстоюють суверенітет України.
У цей день українці вшановують воїнів, які в різні часи обороняли та обороняють нашу незалежність і територіальну цілісність, усіх захисників України незалежно від службового становища та статі.
Саме Древній Київ є тією точкою відліку східноєвропейської цивілізації. Саме Древній Київ за своєю величчю та впливом на людство стоїть в одному ряду з такими з величними стародавніми містами світу, як: Вавилон, Єрусалим, Рим, Константинополь.
У час існування Київської Русі військовому мистецтву надавалось особливого, великого значення.
Воїни були добре тренованими та готовими у будь-який час йти у бій. Армія могутньої держави була оснащена всіма сучасними засобами. Навіть під час найважчих часів минулого, відомого, наприклад, як «Батиїв погром». У 1239 році монголи спочатку захопили Переяславщину та Чернігівщину, у 1240 році сталася облога й розорення Києва військами хана Батия, а у 1241 році відбулося вторгнення монголів у Галицько-Волинське князівство. То був важкий час і сили були нерівними – «…обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.».
У різних куточках нашої землі тривав супротив і героїчна боротьба, що, згодом було відображено українськими письменниками у своїх літературних творах, а деякі з них навіть екранізовані. Так, наприклад, цього року виповнилась рівно 50 – річниця з дня виходу українського радянського кольорового широкоформатного стереофонічного художнього фільму кіностудії ім. О. Довженка «Захар Беркут» 1971 року(українською і російською мовами), знятого за мотивами однойменної повісті Івана Франка про подвиг невеличкої карпатської громади, що 1241 року вступила в нерівний двобій з татаро-монгольськими завойовниками.
А в жовтні 2019 року вийшов ще і другий, новий американсько-український художній фільм «Захар Беркут»(українською і англійською мовами). по однойменній історичній повісті Івана Франка.
Звичайно, за традиціями і духом українців, більше називають козацькою нацією. А Уманщина з давніх часів якраз і має надзвичайно велику історичну спадщину і саме з історією українських козаків, історією нашої держави. Хоча Умань, як місто, офіційно вперше згадується в документах у 1616 році, сама місцевість була заселена ще у давні часи. Наприклад, ще до першої згадки про місто відомо, що взимку 1596 року на Уманщині загони Северина Наливайка поповнювали свої ряди і зимували. Багато хто з уманчан тікав на Запорожську Січ, яка була центром боротьби українського народу.
У передмові до своєї книжки «Умань козацька і гайдамацька» Юрій Андрійович Мицик підкреслює: «Умань… Уманщина… Ці назви багато промовляють серцю кожного українця… Хоча українські поселення з’явилися тут ще в сиву давнину, але ці слова асоціюються насамперед зі славним козацьким та гайдамацьким минулим нашої Батьківщини. Тут перебував Уманський полк – один з наймогутніших козацьких полків Гетьманщини – Української козацької республіки, тут відбувалися кульмінаційні події Коліївщини… Давно було варто написати узагальнюючу працю про історію Умані та Уманщини цієї доби, але в ті часи, коли Україна не була незалежною державою, про це тільки мріялось».
Звичайно, треба відразу зауважити, що період козаччини сам по собі був дуже насичений, козаки були різними і їх боротьба була різноплановою.
Вони захищали українські кордони від турецько-татарських завойовників і самі нападали на територію Османської імперії.
Козаки служили гетьманам і, разом з тим, були вільними людьми, воювали під королівськими знаменами і боролися за національне визволення, боронили християнську віру, за що прославились сильними, витривалими і вправними воїнами.
Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво.
Козаки дуже добре знали фортифікаційне мистецтво. Вони оточували своє місце постійного або довготривалого знаходження валами і ровами, перейти які було непоміченим неможливо. А якщо доводилось розгортати тимчасовий похідний табір – розставляли довкола вози, які також слугували їм досить серйозним укріпленням в степу, на рівнині, від раптових нападів ворожих загонів .
Відомий французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан, оцінюючи тактичні дії козаків в походах, підкреслював: «500 татар не наважуються атакувати 50-60 козаків, якщо ті йдуть під захистом табору, а 100 козаків за табором можуть відбитися і від тисячі поляків». У козаків були добре розвинуті кіннота, піхота та навіть флот. У XVII столітті їхню піхоту вважали найкращою в Європі. Вміло стріляли з рушниць, мушкетів та володіли холодною зброєю. А ще характеризувались неабиякою спритністю та вмінням виходити зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Бо ж кажуть, були серед них навіть характерники.
Гійом Левассер де Боплан – особистість, яка для України, Уманщини особливо вагома. Так, наприклад, Олександра Кльосова в своїй статті «Фундатор знань про Україну. Як Гійом де Боплан відкрив Європі «країну козаків», що вийшла у відомому вітчизняному часописі «День», за19 липня 2019 року, підкреслювала: «Всесвітньо відомий український історик Ярослав Дашкевич писав: «Без перебільшення, саме він (Боплан. — Авт.) став фундатором знань про Україну: край, його людей, його картографічне обличчя. Поширення імені Україна на Заході в другій половині ХVII—XVIII ст. — його заслуга. Заслуга, про яку він не думав і яку не усвідомлював».
Газета також наголошує на цікавих фрагментах спогадів видатного француза – «Розповідь Боплана про Україну, її «благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і котрий заселяє місця уздовж Дніпра і в суміжних землях», читається на одному диханні.
Уважне око француза помічало і позитивні, й негативні риси українця. А його меткий розум систематизував ємко та об’єктивно. Ось хоча б кілька рядків, як кажуть, із перших вуст: «Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти.
Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день… Вони ніколи не бувають настільки п’яними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості… Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя… Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави», – згадував Боплан».
Офіційно вважається, що перші згадки про українських козаків зустрічаються в історичних джерелах 80–90-их років XV століття, йдеться про населення центральної України, яке ходило на різні промисли («в уходи») — полювання, рибальство, видобуток солі, селітри або займалося охоронною службою на кордоні між князівством Литовським і Кримським ханством.
Як підкреслюють українські дослідники, хоча вважається, що основним заняттям козаків була військова справа, при більш уважному дослідженні помічаємо, що козаки та їхні нащадки встигли себе проявити практично в усіх сферах суспільного життя, яке відоме за військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав) а також у ремісництві, полюванні, землеробстві, науці тощо.
Серед козаків зустрічаємо людей доволі творчо і нестандартно мислячих – господарників, вчителів, художників, музикантів, вчених, філософів, економістів, священнослужителів.
Етнічно складалися переважно зі слов’ян. Попри наявність, на ранніх стадіях розвитку, певної частки представників кавказьких груп, яких використовували задля ліпшого проникнення вглиб степу, надалі їх частка була незначна.
Англійський історик Арнольд Джозеф Тойнбі, один з розробників цивілізаційної теорії, у свої наукових дослідженнях, в яких згадував і українських козаків, підкреслював: «Розкидані на величезній території козацькі громади, які — перед своєю загибеллю у вогні Російської комуністичної революції 1917 року — заселяли смугу, що тяглася через усю Азію, від Дону до Уссурі, походили від однієї материнської громади — січового товариства дніпровських козаків». (Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— С. 124).
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ…
