Сьогодні людство розмовляє 3-ма тис. мов. Усі сучасні мови давні, як світ. Людина навчилася говорити десь 2 млн. років тому, наслідуючи звуки природи. Давня людина витворила первісні слова з вигуків – під впливом думки видозмінила їх у слова. Щоб зобразити предмет обирала звук, потім почала творити слова віддалено схожі на предмет. Згодом з’явилися односкладові частки. В українській мові це вигуки: на, но, ну, дай (дай-но), хлоп, буц, геть та інші.

Українська мова – одна з найдавніших мов світу, можливо найдавніша. У давній українській мові, а це 8 – 10 тис. років тому, було не менше 20 тисяч слів адже саме стільки одиниць різних речей виготовляли наші предки – трипільці. А ще ж були слова – назви явищ природи, елементів довкілля, топоніми, власні імена, слова – терміни духовного плану. Трипільці залишили нам у спадок такі слова, як наприклад: сонце, місяць, небо, вода, дощ, роса, глина, дуб, хата, зерно, орати, жати, хліб, комора, сапа, сокира, віл, Лада, Купайло.

Але за розміром Україна –  найбільша країна Європи і формування українського першоетносу в кожному регіоні мало свої, притаманні лише цій місцевості, особливості. Поки формувався український першоетнос українська мова збагатилася неповторними територіальними діалектами. Територіальні діалекти відрізняються один від одного звуковою, граматичною, словотворною будовою, лексикою, фразеологією, хоч і мають спільні риси на різних структурних рівнях мови. Територіальні діалекти тісно пов’язані із загальнонародною мовою як продукт історичного розвитку українців. Кожний територіальний (місцевий) діалект має свою граматичну будову і свій основний словниковий фонд, які, в основному, не відрізняються від граматичної будови і основного словникового фонду загальнонародної мови.

На Уманщині, на місцевому базовому лінгвістичному матеріалі, також сформувався окремий мовний діалект – уманська говірка.

У 1922 – 1929 рр. уманську говірку досліджував Євген Рудницький, український філолог, етнограф-фольклорист, викладач Уманського агрополітехнікуму (нині Уманський Національний університет садівництва). Записував казки, спогади і розповіді про минуле краю від старожилів Уманщини, вивчав конспекти, контрольні роботи тощо студентів Уманського агрополітехнікуму. За результатами цієї праці Євген Рудницький виділив уманську говірку в окремий мовний діалект української мови.

Найприкметніша фонетичнаознака уманської територіальної говірки – придих «г» перед голосними звуками. Тому звичні українські слова в устах жителів Уманщини набувають неповторного звучання: Гумань, горати, гобід, гоїрки, госінь…За цією мовною ознакою «гуманських» здавна впізнавали мешканці інших земель України. Євген Рудницький також виділив інші фонетичні особливості уманської територіальної говірки (уманського територіального діалекту). Зокрема, звук «и» з відтінком «е» (кри/ега, ги/ескра), особливо помітний під наголосом; звук «і», що не пом’якшує приголосних (сніп, радість); плутанину звуку «е» із звуком «и» в ненаголошених складах (Пи/етро, ди/ери/ев’яний); звук «а» з відтінком «е»; звук «о» з відтінком «у»; своєрідні способи відтворення звуків «л», «в», «ф», «г», зокрема затвердіння (расно (замість рясно), гурут (замість орють), вінича (замість віниччя), гоблича (замість обличчя); вставки звуку «ль» (подвірля (замість подвір’я), пірля (замість пір’я); перехід сполучень «сть» у «сць» (тесть – тесць); сполучень «чн» у «шн» (яєчня – яєшня, сердечний – сердешний); заміна приголосних (Ригір – Лигір, звір – дзьвір, ссати – сцати, трактор – трахтор); перестановка приголосних (криниця – кирниця); вставка приголосних (Нагум (замість Наум) тощо.

Морфологічні особливості уманської говірки характеризуються впливом твердої відміни на м’яку, своєрідними формами числівників, своєрідним вживанням дієслів, займенників, дієприкметників тощо. Наприклад, числівник «один» на Гуманщині звучить як «їден» або «годен», числівник «трьох» – як «трох», «чотири» – як «штири», «шість» – як «шісьць», «одиннадцять» – як «годинаціть». Дієслово «стерегти» гуманчани вимовляють як «стирихти», «бігти» – як «біхти». Дієслово «ходить» на Гуманщині звучить твердо – ходит. Так само вимовляються дієслова «робить» («робит»), «говорить» («говорит») тощо.

Різні іноземні окупаційні режими викорінювали фонетичні і морфологічні особливості уманської говірки – як ніби то невідповідні правилам української загальнонародної мови та шкідливі для іміджу освіченої (з дипломом) людини. Але діалекти не шкодять загальнонародній мові, а підтверджують її існування, збагачують загальнонародну мову, доповнюють її, розвивають і формують.

Найбільше зашкодив уманській говірці геноцид української нації – масова смерть носіїв уманської говірки під час Голодоморів 1921 – 1923 рр, 1932 – 1933 рр, 1946 – 1947 рр; винищення носіїв уманської говірки під час політичних репресій 30 – 40 рр. і Другої Світової війни. Не менше шкоди завдало переселення носіїв уманської говірки в іншімісцевості СРСР.

Проте, жителі Уманщини ще балакають так, як їхні батьки, ще співають давніх весільних пісень, колядують тощо. Прадавня «гуманська» говірка жива, хоч офіційно належить до ареалу середньонаддніпрянського говору Південно-східного наріччя української мови.

Євген Рудницький у 1922 – 1929 рр. викладав російську та українську мову в Уманському агрополітехнікумі. Окрім ґрунтовної наукової статті про уманську територіальну говірку, написав ряд праць з методики викладання української мови. Зокрема, «Зложене речення в уманських діалектах».

Після 1937 року доля Євгена Рудницького невідома. Існує припущення, що був знищений під час Великого терору.

                             Надія Тульчинська

старший науковий співробітник

Стаття Євгена Рудницького про уманська говірку у краєзнавчому збірнику «Уманщина», 1927 р. (фонди Уманського краєзнавчого музею).