частина ІІ

Сергій Кравцов

науковий співробітник

Згідно офіційних даних, в листопаді 1917 року відбулося відкриття «Історичного музею Уманщини» у приміщенні 1-ї Української гімназії імені Б. Грінченка. Організатором і першим директором музею став український археолог та мистецтвознавець Петро Петрович Курінний.

Ще під час навчання в Уманській гімназії з 1911 по 1913 роки Петро Курінний здійснював самостійні археологічні дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, Черкащині. Заснував Уманську філію Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва. З 1915 року, під час навчання в Університеті Святого Володимира у Києві, працював секретарем історично-етнографічного гуртка. Пройшов стажування з археології у Б. Фармаковського, М. Біляшівського, В. Хвойки. Після закінчення університету у 1917 році обраний вченим секретарем Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні.

Петро Петрович Курінний (нар.1 травня 1894, Умань — пом.25 жовтня 1972, Мюнхен) — український історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам’яткоохоронної справи. Досліджував пам’ятки трипільської культури та білогрудівської культури на території Уманщини.  Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1947) та Міжнародної вільної академії наук у Парижі (1951)

Працював в Українській  гімназії ім. Б. Грінченка в Умані, а з 1921 року став директором Уманської чоловічої гімназії. В тому ж році стає фундатором та директором новозаснованого «Соціально-історичного музею Уманщини».

У 1924 році музей отримав нове приміщення, в якому знаходиться і до сьогоднішнього дня.  

З перших днів працівниками закладу почалася робота спрямована на пошук і збір  матеріалів, речей,  предметів мистецтва, які мали цінність для музею. Робота ця велась постійно і впродовж наступних років.

В результаті проведених пошуково-дослідницьких  дій, зали та архіви музею суттєво поповнювались. Серед речей, які зустрічалися і збиралися по всій території історичної Уманщини, попадалися такі, які мали чисто східне походження, в тому числі з регіону Близького, Середнього, Далекого Сходу, Південної Азії, а також Індії.

Одна із таких знахідок, статуетка Бодгісатви , яка попала до музею майже 100 років тому назад, але за своїм віком, часом створення майстрами, є набагато старшою і потребує більш детального вивчення фахівцями. А можливо її привіз на Уманщину особисто сам Гійом Левассер де Боплан з Індії! Статуетка з фондів Уманського краєзнавчого музею. Фото Сергія Кравцова

В багатьох країнах Сходу Бодгісаттва (Бодхісатва) – це просвітлена, пробуджена істота.  В буддизмі, наприклад, що прагне досягнути стану Будди заради спасіння є проявом милосердя до живих істот у різних світах. В ряді джерел бодгісатвами називають Будду минулого — Сіддгартху Ґаутаму, до його сходження на землю й досягнення стану Будди, а також Будду майбутнього — Майтрею, що мусить з’явитися наприкінці світу.

Як підкреслюють фахівці-дослідники східних релігій, слово «бодгісаттва» складається з двох слів: бодгі – пробудження та саттва – жива істота. В Стародавній Індії цим словом позначали аскетів, які шукали або досягли просвітлення. В Китаї бодгісатвами називали індійських ченців, видатних вчителів буддизму  – махаяни.

Сьогодні можна цілком прямо поставити питання – а яким чином такі речі могли з’явитися в минулому на теренах України, історичної Уманщини і що знали наші земляки, краяни про азійські країни, народи,  які там проживали, про їх побут, звичаї, мови, релігії, культуру?

Звичайно, що цікаві східні речі могли потрапити до наших територій різним чином, їх могли навіть просто завести  ті ж купці, мандрівники-прочани. А можливо її привіз на Уманщину особисто сам Гійом Левассер де Боплан з Індії! А ось питання про знання далеких невідомих територій і мов не таке вже і складне. Багато українських козаків чудово знали і володіли, наприклад, тою ж османською, турецькою, татарською, мовами народів Кавказу, однозначно були знавці і арабської мови. Що ж стосується країн, що знаходилися далеко від України, то і в цьому питанні можна знайти відповіді. Для прикладу, давайте згадаємо таку видатну особистість як Гійома Левассера де Боплана! Особистість, яка для України, Уманщини особливо вагома. Олександра Кльосова в своїй статті «Фундатор знань про Україну. Як Гійом де Боплан відкрив Європі «країну козаків», що вийшла у відомому вітчизняному часописі «День», за19 липня 2019 року, підкреслювала: «Всесвітньо відомий український історик Ярослав Дашкевич писав: «Без перебільшення, саме він (Боплан. — Авт.) став фундатором знань про Україну: край, його людей, його картографічне обличчя. Поширення імені Україна на Заході в другій половині ХVII—XVIII ст. — його заслуга. Заслуга, про яку він не думав і яку не усвідомлював».

Генеральна карта України Гійома де Боплана, 1648 рік.

У біографії Гійома де Боплана є ряд досить цікавих моментів, які безпосередньо стосуються даної теми. Що нам відомо?

Записавшись у молодості на військову службу, Гійом незабаром отримав довіру всесильного на той час маршала д’Анкра, який в 1616 році призначив його комендантом фортеці Пон-д’Арш у Нормандії.

Фрагмент фортеці Пон-д’Арш у Нормандії комендантом якої у 1616 році було призначено Гійома де Боплана. (File: Le châtelet par Viollet-le-Duc– Wikipédia)

 Відомостей про подальший хід військової служби Гійома де Боплана у французьких військах не збереглося. Проте, можна припустити, що він залишався у Франції до падіння свого покровителя, маршала д’Анкра, тобто до 1624 року.

Фрагмент фортеці Пон-д’Арш у Нормандії комендантом якої у 1616 році було призначено Гійома де Боплана. (File: Château de Pont de l’Arche 1661 Zeiller 15806.jpgen, Topographia Galliæ– Wikimedia)

 Ці обставини, ймовірно, як стверджують деякі дослідження, змусили Гійома де Боплана шукати щастя в інших країнах. До того часу, ймовірно, належить перебування Гійома де Боплана в Індії і на острові Мадагаскар. В той час за володіння Індією боролися майже всі європейські країни. Перш за все це стосувалося економічно потужних країн Західної Європи колоніальної епохи. З’явився навіть термін Ост-Індійська компанія. У кожній з великих держав була заснована власна компанія, наділена монопольним правом торгівлі з Ост-Індією:

Британська Ост-Індійська компанія — заснована у 1600;

Голландська Ост-Індійська компанія — заснована у 1602;

Данська Ост-Індійська компанія — заснована у 1616;

Португальська Ост-Індійська компанія — заснована у 1628;

Французька Ост-Індійська компанія — заснована у 1664;

Австрійська Ост-Індійська компанія — заснована у 1717 в Австрійських Нідерландах;

Шведська Ост-Індійська компанія — заснована у 1731.

Найперша французька експедиція в Індію, очевидно, відбулася за часів правління Франциска I, коли кілька купців з Руану відправили два кораблі для торгівлі в східних морях; вони відплили з Гавру, і більше про них ніхто нічого не чув. У 1604 році одна компанія отримала патент від короля Генріха IV, але проект провалився. У 1615 році була видана ще одна ліцензія, і два кораблі вирушили до Індії — повернувся лише один.

Цікавим є те, що Гійом де Боплан був в Індії ще до офіційного створення Французької Ост-Індійської компанії. Скільки часу, де саме і чим займався на території Індостану Гійом Левассер де Боплан мало відомо, але те, що знаходячись в далеких краях він ознайомився не тільки з іншою культурою, але і, відмінною від європейської, архітектурою, в тому числі місцевими фортифікаційними спорудами, це однозначно. Ці знання йому, як фахівцеві, знадобились в подальшому на території України та історичної Уманщини.

Карта Французької Індії. Французька Індія — загальний термін для позначення колишніх французьких володінь в Індії. До них належали Пондішеррі, Карайкал (Карікал) і Янам (Янаон) на Коромандельському березі, а також Мае на Малабарському березі і Чанданнагар в Бенгалії. Їхня загальна площа становила 526 км², з яких 293 км² (56%) припадало на Пондішеррі.

Відомо, що наприкінці 20-х — початку 30-х років XVII століття Гійома де Боплана, після його повернення з Індії, польський король Сигізмунд III Ваза запросив на службу,  як старшого капітана артилерії і військового інженера, до Речі Посполитої. Поява і досить тривале перебування Гійома де Боплана на українських землях була тісно пов’язана з тими планами і заходами, які приймала тоді Річ Посполита для захисту від ворогів своїх південних і південно-східних околиць. Умань якраз і була однією з тих фортець, яка мала здійснювати оборону і захист східних кордонів.

Зростаюча могутність сусідів, особливо Османської імперії, що з кожним роком все далі просувала свої кордони, як і постійні набіги кримських татар і козаків, сильно турбували уряд Речі Посполитої. Держава, усвідомлюючи всю небезпеку відкритого і незахищеного положення своїх південних кордонів, прагнула по можливості захистити їх, прикривши слабкі місця рядом фортець.

Польський король Сигізмунд III Ваза

Польський король Сигізмунд III Ваза. Повний титул (переклад українською): З Божої ласки Король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький, Жмудський, Київський, Волинський, Підляський, Інфлянтський, а також дідичний король Шведський, Готський і Вандальський. У 1609—1618 роках Сигізмунд III вів боротьбу проти Московського царства, в якій брали участь українські козацькі полки (не менше 30 тисяч чоловік) під командуванням Петра Сагайдачного.

Король запросив на службу,  як старшого капітана артилерії і військового інженера, Гійома де Боплана.

З перебігом виконання цього плану на степовому прикордонні України виникає ціла мережа укріплень. Гійом де Боплан був ревним виконавцем цього плану уряду Речі Посполитої. Впродовж 16- 17 років він мандрував Україною, в тому числі і Уманщиною, досліджуючи та вибираючи необхідні місця для зведення фортець і різного роду перешкод для затримання ворога.

Звичайно, під час своїх мандрів, в тому числі і перебуваючи на території історичної Уманщини, французький військовий інженер ділився своїми спогадами з поляками та українцями про перебування в інших країнах, серед яких була Індія.

Особливо багато попрацював Гійом де Боплан над зведенням укріплень в прикордонній із степом смузі дніпровського правобережжя, що прикривала собою з півдня володіння Речі Посполитої. Окрім правої сторони Дніпра, Гійом де Боплан часто бував і на лівій стороні — все з тією ж самою метою.

Це були надзвичайно важкі часи. Відбувалась велика боротьба за українські землі.

На картах Гійома де Боплана вперше було позначено Чорні шляхи. Чорний шлях — стародавній розгалужений торговельний шлях, яким користувалися тюркські народи Північного Причорномор’я під час кочівлі з Лівобережної України до Запорожжя (Січ), Поділля, Галичини.

Карта маршруту одного із Чорних шляхів

За іншою версією, Чорний шлях є синонімом поняття Великий шлях, так як у тюркських мовах слово kara (чорний) є синонімом величі.

Чорний шлях називали також шляхом ясиру. Ним перекопські татари гнали населення України, Поділля та Галичини в ясир до Кафи, де вірменські та грецькі купці продавали їх далі. Напади перекопських татар відбувались з XV до XVIII віків під час численних воєн між Польщею та Кримським Ханством за українські землі.

Українські козаки використовували ці шляхи також, влаштовували на них засідки, здійснювали свої походи.

«Похід кошового отамана Івана Сірка на Крим. Визволення побратимів». Картина художника Мирослава Добрянського.

В українських степах комунікаційних доріг в давні часи не існувало, тільки старі шляхи, якими тюркські народи користувались для кочівлі та якими ходили торгові каравани по сіль в Крим, по рибу на Дон і Запоріжжя або за збіжжям та по товари до турецького Очакова. Ці шляхи називали Чорним шляхом. Український люд називав цей шлях ще і Шпаковим, від імені гайдамацького ватажка Шпака. Турецькою цей шлях називався Керван(Караван) йолу (караванна дорога).

Перебування, робота, з ким зустрічався, які планував проекти, в тому числі і фортифікаційні, на території історичної Уманщини Гійома Левассера де Боплана, науковцями і краєзнавцями ще малодосліджені. І ще раз хочеться наголосити на тому, що під час Другої світової війни більша частина архівного матеріалу вивезена до інших країн, серед цих матеріалів могли знаходитись і такі, які більш широко могли пролити світло на вищеподану тему загадок. Саме враховуючи такі обставини, слід брати до уваги весь період діяльності  Гійома де Боплана, включаючи і час його перебування в далекій Індії, з метою відтворення повної біографічної, творчої спадщини великого французького військового науковця.

Ще раз хочеться згадати статтю з газети «День» Олександри Кльосової «Фундатор знань про Україну. Як Гійом де Боплан відкрив Європі «країну козаків» – «Розповідь Боплана про Україну, її «благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і котрий заселяє місця уздовж Дніпра і в суміжних землях», читається на одному диханні.

Уважне око француза помічало і позитивні, й негативні риси українця. А його меткий розум систематизував ємко та об’єктивно. Ось хоча б кілька рядків, як кажуть, із перших вуст: «Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти. Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день… Вони ніколи не бувають настільки п’яними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості… Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя… Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави», – згадував Боплан».

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ…