Люмила Терлецька

завідувач відділом

Ірина Бабій

молодший науковий співробітник

День Соборності встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки  і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21січня 1999 року N 42/99.

Щороку 22 січня український народ святкує річницю з моменту підписання так званого акту «злуки», тобто договору про попереднє об’єднання Української Народної Республіки  і Західноукраїнської Народної Республіки.

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави в єдності українських земель.

Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Соборність для України – це єдність багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність, українська ідентичність.

Українська Народна Республика була створена в січні 1918року. В цей же час на території, яка раніше входила до складу Австро-Угорщини, утворилася Західноукраїнська Народна Республика. Лідери нових держав зустрілися для визначення умов майбутньої  злуки 22 січня  1919 року. Ця подія і поклала початок святкуванню Дня Соборності України. Формально цей акт не втілився у створення незалежної держави, проте він став першим кроком до цієї історичної події, яка сталася вже в 1991 році з розпадом СРСР.

Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Тому гармонізація міжнаціональних відносин може бути досягнута всебічним розвитком усіх етносів, їх подальшою інтеграцією і формуванням поліетнічної політичної нації. Зберегти одне з найсутніших надбань новітньої  суверенної України – міжнаціональну злагоду – є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.

Незалежна Україна наприкінці XX століття стрімко ввійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подальша її інтеграція, насамперед до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.

Українська історична наука поступово розбирає ідеологічні завали минулої епохи, ліквідує численні історичні міфологеми, подаючи у всій складності тернистий шлях українського народу до незалежної, соборної держави. Тільки об’єктивність і правда можуть стати джерелом повчального історичного досвіду, застерегти сучасних будівничих нової України від необачних дій і помилкових рішень.

Поза сумнівом, це стосується і подій січня 1919 року, які стали героїчною сторінкою нашої історії, безцінним надбанням духовної скарбниці українського народу, свідченням його величних звитяг і драматичних невдач.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський говорив про день 22 січня: «Це така дата, що її вивчати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Його слова справді стали пророчими.

В Універсалі Директорії УНР підкреслювалося: «Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». І хоча цій  благородній ідеї не судилося втілитися на початку XX століття, події 1918-1919 років відіграли визначну історичну роль. Вони стали виявом генетичного потягу українства до територіального та духовного єднання, спадкоємності історичної державотворчої традиції, сформували підґрунтя для відродження сучасної незалежної, соборної України.

“Живий ланцюг “біля оперного театру у м.Київ 21 січня 1990 р.

На цьому підґрунті розвивалися події 22 січня 1990 року, коли історичну естафету поборників незалежності України гідно підтримали наші сучасники, поєднуючи живим ланцюгом злуки Київ і Львів, Схід і Захід України.

“Живий ланцюг” на вулицях Львова

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки це не тільки зовнішня суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, принесених українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.

В сучасній Україні значення Дня Соборності не втратилося. Під час офіційних заходів, присвячених святу, керівники держави наголошують на важливості єдності українських земель, яку необхідно зберігати й надалі, не піддаючись на переконання московитів щодо ментальних відмінностей українського сходу та заходу.

Площа Соборності, м.Умань. 2015 р.
(Фото з фондів Уманського краєзнавчого музею)

Територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Лише в єдності дій та соборності душ можна досягти величної мети – розбудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, забезпечення добробуту нинішніх і прийдешніх поколінь українців.

Фото з інтернет ресурсів.