Категорії
Без категорії Публікації працівників

Птах поруч з людиною

(зі спогадів  Олександра Носаченка )

Шпака можна сміливо віднести до одного з найвідоміших у нашій країні птахів. Шпак майстерний співак та імітатор звуків. Співати він любить і робить це з явним задоволенням – закидає голову, широко розкриває дзьоб, змахує крилами і взагалі поводиться дуже жваво. Може наслідувати гавкіт та гарчання собаки, квакання жаб, поросячий виск, іржання коня тощо. При утриманні в неволі насвистує пісню, що часто звучить, імітує людський голос, іноді може вивчити декілька слів або навіть фраз. Шпаки досить легко приручаються. Птах швидко звикає  до людини  і нового способу життя.

Уманський краєзнавець, орнітолог Олександр Носаченко  у своїх спогадах не раз розповідав про різних птахів, які жили у нього вдома. Місце, де він тримав птахів називав «пташиний палац». Серед багатьох історій, які він описує, особливо цікавим, на мій погляд , є оповідання про шпаків.

« Мої шпаки»  (з щоденника Носаченка О.В, 1914 рік)

Роботи на телеграфі було багато. Я не міг ходити в ліс на екскурсії, тому надумав найти і виховувати шпаків. Сьогодні після чергування  пішов до найближчого лісу. Довго ходив, але таки знайшов гніздо шпаків. На старому дубі, на висоті 2,5 метрів було старе дупло дятлів. Підставив обрубок дерева, піднявся і зазирнув в середину. З нього вилетів старий шпак. В гнізді було шість пташенят. Зробив петлю з лика і дістав собі двох шпаченят. Вони дуже маленькі, як раз підходять для виховання. Тепер роботи у мене ще прибавилося. Потрібно годувати пташенят.

 Я їх помістив у коробку. Вони дуже багато їдять, у тричі більше за дорослих птахів. Годую їх мухами, промитими  хробаками, білою булкою, розмоченою у молоці. Але кращий корм для них це – мурашині яйця. Встаю вранці, йду в ліс, збираю яйця і до восьмої години встигаю прийти на телеграф чергувати. Коли прийшов з лісу, то відразу нагодував  шпаченят свіжими мурашиними яйцями. Пташки добре підростають.  А згодом оперилися , змінили окрас і стали дорослими птахами. Коли мої шпаки підросли, я почав на день випускати їх політати у дворі. Одного разу полетіли дуже далеко і                їх ледь не вбили хлопці камінням.               Я встиг вчасно. Умовними знаками  покликав одного шпачка, а іншій  сам сів мені на руку. Ці пташки були справжніми моїми друзями. Коли достигла вишня, а в садках  кочували зграйки шпаків і дзьобали ягоду, я своїм друзям теж рвав вишні. Один з них був самець. Оперення у нього було яскраве і співав він краще.

Вони дуже сумували, коли мене не було вдома. Моєму приходу  завжди голосно раділи. Хвіртка  ледь скрипнула, а вони вже  починали битися об клітку та співати. Я підходив під двері, відмикав ключем замок  і затаювався. Стояв під дверима і слухав. Шпачки умовкали, чекали, коли ж я увійду. Та варто мені було зайти у кімнату, як вони знову починали кричати і літати у клітці. Я відчиняв   дверцята. Вони з криками вилітали, носилися по кімнаті,  а потім, втомившись, сідали на клітку. Я насипав їм корм всередині клітки і вони спускалися до мене. Потім наливав воду в миску, ставив її на підлогу. Пташки  злітали, її дзьобом пробували все, що знаходили на підлозі. Збирали та розривали папірці, які я спеціально кидав на підлогу. Дуже полюбляли сидіти у мене на руках  і розгинати пальці, де я ховав корм для них. На підлогу я насипав мурашині яйця, накривав їх блюдцем. Шпачки піднімали дзьобом блюдце, але воно сповзало і накривало корм. Вони нервувалися, кричали і тоді я сам піднімав блюдце. Та одного разу, коли блюдце трималося на дзьобі, шпаченя крикнуло, роззявило рота, а блюдце зачепилося за край дзьоба, утворилася щілина. Цим скористалося друге пташеня. Воно хутко почало клювати яєчка комах. Наїлося, потім підсунуло дзьоб під блюдце, роззявило рота і тримало так, поки друге шпаченя обідало. Хіба не розумні!?Дуже їм подобалося, коли я грав на мандоліні. Вони солодко жмурили очі та підспівували. Одного разу я спостерігав за пташками скрізь замковий отвір. Хотів побачити, як вони вибиралися з клітки. Шпачок висовував голову через пруття і підіймав дзьобом засов. Потім груддю штовхав дверцята і вилітав з клітки. Вони всюди розгулювали, з цікавістю все оглядали, дзьобали, рвали папірці. Згодом я зробив  інший засов  на клітку, який вони вже не змогли відкрити. Але через деякий час я знову побачив шпаченят зверху на клітці, хоча замок був закритий. Вилазку я знайти не смог. За літо я до них дуже звик.

 Підійшла осінь. Настали холодні, похмурі дні. Добувати мурашині яйця стало важко. Я не знав, що мені робити з вихованцями. Залишилося одне – випустити їх на волю. Зграї шпаків літали навколо, вишукуючи корм. Вранці  встав, взяв своїх шпачків і пішов до лісу. Було хмарно, тихо і туманно. В світлому березовому лісі я їх випустив. Вони перелітали з гілки на гілку, але і за мною спостерігали, далеко не відлітали. Я потроху уходив все далі. Але раптом один шпачок злетів високо над деревами, заметушився з боку в бік  і … потрапив  у лапи яструба! Хижак низько пролетів мимо мене та сів на гілку, збираючись поснідати. Шпак бився у нього в лапах, бив його дзьобом, кричав, жалібно дивився у мій бік. Благав про допомогу. Я схопив палицю і жбурнув у яструба. Той злетів та й зник серед лісу разом із шпачком.  Шкода бідного! Я ненавидів того яструба. Другий шпак кричав, шукав мене, але я швидко пішов з лісу. Якщо не загине, то приєднається до перелітних птахів. Дома було тихо, пусто, сумно і одиноко.  І так у всьому моєму житті.

Сумна історія, але  справжня, реальна, без прикрас, як то кажуть, життєва. На подібних фактах ми вчимося, пізнаємо світ. Птах поруч з людиною, яка його приручила, це завжди відповідальність. І перш ніж взяти пташку додому   добре подумайте про наслідки. Не завжди людське втручання в життя тварин їм на користь.

Підготувала  Світлана Гасіца

старший науковий співробітник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *