Категорії
Без категорії Публікації працівників

Мистецька спадщина уманського художника Герасима Подхалюзіна

Валентина Коробань

Старший науковий співробітник
Художнього музею – відділу

26 січня 1880 року народився талановитий уманський художник Герасим Миколайович Подхалюзін. Його творча постать, наразі, залишається маловідомою серед мистців вітчизняного образотворення. Належного визнання живописець не отримав ні при житті, ні після смерті; можливо, причина у майже повній втраті мистецької спадщини художника, а та невелика колекція живопису, що знаходиться у фондовому зібранні Уманського краєзнавчого музею вказує, що Герасим Подхалюзін – мистець світлого таланту, тонкий колорист, майстер ліричного краєвиду та художник живого портрета.

І нині,  малярські твори, більшість з яких написана художником ще на початку ХХ-го століття, можна переглянути в залі Художнього музею на виставці «Творчість уманського художника Герасима Подхалюзіна»   в музейному проекті «Експонат тижня». Невеличка експозиція налічує всього лише 12 картин живопису автора, які в різні часи, за різних обставин потрапили до музейного закладу.  Більшість з яких передала до фондів Краєзнавчого музею донка майстра Валентина Подхалюзіна.

Народився художник в мальовничому селі Бабанка на Уманщині в інтелігентній родині. Його батько був унтер-офіцером і півчим у хорі католицької церкви. Микола Подхалюзін мав великий вплив на формування світогляду своїх чотирьох дітей. Змалечку  заохочував їх до сприймання і розуміння краси, прищеплював любов до літератури, музики, академічного співу.  Всі діти в родині  тягнулися до різних видів мистецтва. Брат Герасима –  Климентій, писав вірші,  сестра Марія малювала. Тож перші захоплення малярством прийшли до майбутнього художника теж в дитинстві.

Г.Подхалюзін

Досягнувши повноліття, хлопець, поїхав підкорювати Академію мистецтв в Санкт-Петербурзі і  успішно її закінчує в 1902 році, отримавши диплом вільного художника. Він завжди із захопленням згадував роки проведені в академії, адже навчався в класі видатного художника-реаліста, академіка і професора Петербузької Академії –  Іллі Юхимовича Рєпіна. У творчості Рєпін є продуктом українсько-російського культурного співжиття. Проте з Україною був пов’язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. Це прививав і своїм учням, особливо, виходцям з України. Подхалюзін, як і багато інших студентів, захоплювався цією людиною як педагогом і живописцем. Саме майстерність Рєпіна надавати творові ефективної пластичності за допомогою соковитої, звучної барви, майстерно охоплювати людську постать, її типаж і вираз, в своїй творчості, використовував і Г. Подхалюзін.

 Після закінчення Петербузької  Академії мистецтв, Герасим Миколайович, повертається на батьківщину і працює учителем малювання, креслення та чистописання в Уманському комерційному училищі та міській жіночій гімназії. Веде художній гурток для гімназійної дітлашні.

  В 1910 році їде в місто Гадяч Полтавської області, на батьківщину своєї дружини Марії. Там працює в міській гімназії викладачем малювання та ліплення. Захоплення живописом не полишає художника ні на мить. Тут він створює численні міські краєвиди Полтави та Гадяча,  зворушливі портрети селян та міщан полтавської провінції.

Літо в Гадячі. Полотно, олія.

В 1912 році, як випускник Петербурзької Академії мистецтв, був запрошений до Санкт-Петербурга на з’їзд художників, де демонструє свій живопис мистецькому загалу, отримавши гарні відгуки  від колег-художників і від викладацького складу академії.

В 20-х роках повертається до Черкащини і працює учителем малювання в Умані, Тальному, селах Підвисоке та Бабанка.  

Уманське життя Подхалюзіна – це особливий підйом його творчої діяльності. Здатність тонко відчувати натуру, відображати неповторний стан природи за допомогою колористичного строю та наповнити цей стан своїми емоціями – це якості обдарування мистця, які він старанно розвивав протягом багатьох років натхненної праці. Камерні умови роботи в майстерні, як правило не задовольняють Подхалюхіна, котрий любить щедрість світла, безліч рефлексій, активну роль світлоповітряного середовища. Більшість робіт автора народжена в результаті живого спілкування з натурою, яка може захопити його в найнесподіваніший момент.   Він пише багато різножанрових творів, в більшій мірі, це численні портрети близьких людей, друзів, відомих сучасників, пейзажі створені на пленері під час прогулянок у софіївському парку, архітектурні   краєвиди Умані, які вдало передають неповторну атмосферу старовинного міста, сонячні пейзажі з сільськими хатами, розкішні «духмяні» натюрморти.

Веде активне мистецьке життя. Приймає участь в художніх виставка, а в 1928 році відбулась персональна виставка творчості Г. Подхалюзіна в стінах Уманського краєзнавчого музею, яка стала для майстра непересічною подією для  його творчості і яка буде, чи не останньою. Перепитії долі будуть диктувати свої умови.

В 30-х роках, мистець, розлучається з першою дружиною Марією Пилипівною, яка працювали вчителькою музики в міській школі № 7. Бере шлюб з молодою сільською дівчиною Ганною і переїздить в село Підвисоке на Кіровоградщину, працює учителем в сільській школі. В 1936 році народжується донька.

 Після війни, полишивши вчителювання, Герасим Миколайович оселився в родинному будинку села Бабанки, де мріяв повністю присвятити себе  мистецтву, але звичайна застуда прикувала художника до ліжка. На 65 році життя, 10 грудня 1945 року художника не стало.

 В наш час, на численних виставках, в Художньому музеї  експонуються  малярські твори майстра, а також в експозиції «Вітчизняне та зарубіжне мистецтво ХVІІ – ХХІ століття» знаходяться окремі роботи автора для постійного перегляду.

Пейзаж з млином. Полотно. олія.

 Скромна музейна збірка живопису Подхалюзіна  заворожує світом живої природи. Краєвиди живописця пробуджують найкращі і найтепліші почуття. Майже фізично починаєш відчувати теплі промені літнього сонця, густу крону дерев, що важкою зеленою хмарою нависає над парканом, подих свіжого вітру, що тягне зі ставка, огортаючи прохолодою.

 Краса повсякденної дійсності в усьому багатстві її забарвлення і постійній мінливості панує у його картинах: «Ставок», «Літо в Гадячі», «Пейзаж з млином». У кожному творі художник ніби поринає у таку близьку його серцю красу довкілля. І не має значення, чи то довершений твір архітектурного пейзажу – «Бабанська церква», чи невеличкий етюд  – «Сільський будинок».

Сільський будинок. Полотно.олія.

Будь-який, навіть простий мотив мистець втілює як невіддільну і цінну частину неосяжного світу природи.  Вони випромінюють якусь незвичайну щирість, відкритість і ліричність.

Подхалюзін, як і більшість українських художників початку ХХ століття, не сприймав новочасного мистецтва  у чистій формі – штучність кубістів та футуристів. Намагався глибше зрозуміти шедеври світового мистецтва. Обдарованість, натхнення і темперамент присутні в його картинах. Він вдало випробовує контрасти форм, кольору, ефекти гармонії, використовуючи традиційні типи зображення, ґрунтуючись на академічних канонах образотворчого мистецтва. В деяких його творах вбачаються впливи художників ХІХ століття романтичного періоду. Він не вимушено легко організовує площину полотна. Для нього характерна емоційна хвиля, він переживає і переносить свої почуття   на полотно.

Тонке розкриття образу властиве пейзажу із зображенням українського села під назвою «Сільське подвір’я». Мотив характерний, навіть упізнаний: насичений сонцем та повітрям куточок сільського краєвиду, широке подвір’я, старий дерев’яний паркан,  далі будинок за густою зеленню і серед цієї гармонії тендітна жіночої постать в червоному, що надає ліричному пейзажу олюдненості та довершеності.

Картина «Бабанський млин» вражає чистотою та ніжністю зелених барв, влучною передачею свіжого м’якого повітря. Серед вільного простору біля тихої річки, в дзеркалі якої відбивається будівля старого млина, крислате гілля дерев з усіма прикметами весняної краси.

Бабанський млин. Полотно. олія.

Робота «Будинок Волконських у місті Умані» має, не лише, унікальне живописне значення, але й цінне історичне, адже зображена старовинна споруда в первинному своєму вигляді, донині, не збереглася. Саме в цьому будинку з 1819 до 1826 рр. жив один з керівників Кам’янецької управи Південного товариства декабристів С. Волконський і саме з цього будинку його було заарештовано і засуджено до каторги. Картину подарував Краєзнавчому музею сам автор в 1928 році. Уманський художник-графік Геннадій Клещар, член НСХУ,   на основі картини «Будинок Волконських в місті Умань», створив поштовий  художній конверт, тим самим, назавжди, увіковічнив творчість Подхалюзіна.

Будинок Волконським в м. Умань. Полотно, олія.

Стриманий, елегійний настрій навіває прощальна краса золотої осені в творі «Бабанська церква». Художник передає неповторну атмосферу величавості віковічного храму, блакить ранкового неба, вохристий багрянець кленового листя і яскраво-червоні китяги горобини. М’яке сонячне проміння пестливо ковзає по стінах старої споруди та оголених  стовбурах дерев, видовжуючи їхні тонкі тіні на пожухлій  траві, присипаній жовтим листом.

Бабанська церква. Полотно.олія.

У більшості художників, якому б жанру вони не віддавали перевагу, досить часто зустрічається  мотив, коли художник пише портрет своєї дружини. Це не оминуло і Подхалюзіна. Він із захопленням передавав на полотні образ миловидної жінки, підкреслюючи, не лише її зовнішню привабливість, але й глибокий внутрішній духовний світ своєї Музи.

Досить органічним є «Портрет дружини в кріслі за читанням». Тут і момент милування портретованою, і прагнення передати деталі її елегантної  чорної сукні оздобленої прозорою вуаллю. Вона позує майстрові в невимушеній спокійній позі. Крісло майже одухотворено, воно по-товариськи приймає молоду жінку, бажаючи надати їй комфорту для короткого відпочинку. В картині немає нічого поспішного, нарочитого і недбалого.

Портрет дружини в кріслі за читанням. Полотно, олія.
Портрет дружини в синьому. Полотно, олія.

«Портрет дружини в шубці з муфтою» та «Портрет дружини в синьому» – зображення жінки в поясному ракурсі.  В ній ми впізнаємо правильні, округлі риси обличчя, розкішні брови, красиві великі очі. Полотна написані в традиціях портретного живопису першої половини ХХ століття.

Портрет дружини в шубці з муфтою. Полотно, олія.

Будь-який, навіть простий мотив мистець втілює як невіддільну і цінну частину неосяжного світу природи.  Від них віє якоюсь незвичайною щирістю, відкритістю і ліричністю.

 В 2010 році Подхалюзіна Валентина Герасимівна, донька художника завітала до Художнього музею, на відкриття персональної виставки музейних творів мистця. Вона ділилася крихітними спогадами про батька-художника, якого не дуже добре пам’ятала, адже була ще зовсім дитиною, коли не стало Герасима Миколайовича. Згадувала майстра, як талановиту, творчу  і мистецьки-обдаровану особистість.

«Батько був родом із дворян, дуже вихованою, інтелігентною людиною. Його родина жила в селі Бабанка. Сільські люди дуже поважали Подхалюзіних, казали, що вони гарно ставилися до селян. Свого батька, завжди, пам’ятаю  у роботі – за мольбертом з фарбами та пензлями, бо ж весь свій вільний час віддавав малюванню. Малював людей, церкви, ліс, квіти і ін. Картин  написав дуже багато  (портрети, пейзажі, натюрморти), складав їх у спеціальні фанерні ящики. Майже всі зароблені гроші, від вчителювання, йшли на фарби, полотно та підрамники. А ще батько дуже гарно співав, обожнював українську народну пісню. Бувало, малює біля вікна, а мама шиє, або вишиває (була сільською модисткою) та  як заспівають: «Ой, на горі там женці жнуть», чи «Вечірній дзвін», аж луна йде по хаті. Часто ми співали втрьох. Розмовляв батько російською мовою, але любив читати українську прозу та поезію, часто декламував вірші класиків української поезії» – так, з теплом та щирою наївністю, розповідала дочка про свого талановитого батька. В пам’ять про майстра,   передала  музею дві невеличкі олійні роботи – «Портрет дочки» та «Портрет Ганни». Картини дуже давні, без підрамників, фарба обсипалась, але пані Валентина передавала їх як щось надзвичайно цінне. А потім промовила: «Це останні, більше робіт батька не має».

Знову і знову переглядаючи картини Герасима Подхалюзіна, ми сприймаємо його світогляд, приєднуємося до втаємниченого акту живописного творення, глибше пізнаємо світ і самих себе, адже його малярство  є тим унікальним надбанням, яке ми повинні зберегти для наших нащадків.     

Уманського краєзнавчого музею

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *