Цей день в історії України: 22 вересня – День партизанської слави
22 вересня відзначаємо День партизанської слави як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.
В період окупації на території Уманського району і міста діяло 751 чоловік партизан і підпільників. Це підпільні антифашистські групи А.Романщака, В.Павелковського, О.Сомова, П.Петрова, І.Єршова.
Підпільники забезпечували листівками, друкарськими фарбами, шрифтом, валиками і іншим приладдям партизанів, а також медпрепаратами, медичними інструментами, рятували військовополонених, організовували диверсії.
В місті Умані проживає три ветерани підпільно-партизанського руху:
- Шекстело Катерина Харитонівна,
- Мусієнко Іван Юхимович,
- Закревський Іван Васильович,
- Гусєва Марія Миколаївна, вдова ветерана підпільно-партизанського руху
Сьогодні ми згадуємо і про подвиг воїнів Української Повстанської Армії, які боролися за незалежність України проти німецьких військ. З документів вже відомо, що вони доставляли багато клопоту німецьким окупантам.
В грудні 1942 р. Уманський окружний провід очолив Осип Безпалько (псевдонім «Остап»), який в 1943 р. сформував відділи УПА – загін «Граніт» (штаб знаходився в с.Заячківка, Христинівського району) та Збірні курені. З 1943 р. почалися бойові дії проти німців: на відрізку залізниці Поташ-Тальне було проведено три диверсії, а в Умані підпалено ремонтний завод «Тигрів» та «Пантер». Разом з тим упівці воювали з прорадянськими партизанськими угрупуваннями, з енкаведистами.
Після звільнення Уманщини в березні 1944 р. розпочалися бойові дії з опер групами НКВД.
Остаточно загін УПА «Граніт» було ліквідовано енкаведистами в бою у Сушківському лісі в серпні 1945 р.
Історія рідко буває однозначною. У кожної медалі завжди дві сторони. Державне свято, присвячене героям партизанського руху в Україні, вшановує пам’ять всіх, хто боровся за визволення України від фашистської окупації. Воно з’явилося в національному календарі і як день пам’яті, адже проходять роки і прямих свідків того часу стає менше. Але герої не вмирають. Вони завжди будуть жити в наших серцях.
Володимир Шварцман,
науковий співробітник
