(до 90-річчя з дня народження Нарціса Яковича Кочережка)
(11.04.1931 – 14.06.2015)
11 квітня 1931 року народився один з найталановитіших наших земляків НАРЦІС ЯКОВИЧ КОЧЕРЕЖКО. Він досить відомий був в Україні та далеко за її межами своїм широким спектром творчої діяльності – живописець, художник-монументаліст, графік, декоратор, член Національної спілки художників України, мистецтвознавець, прозаїк і поет, а ще так щиро залюблений в «українство», адже віднаходив народних забутих майстрів, молодих творчих особистостей і їхнє мистецтво пропагував всьому світові.
За своє життя живописець отримав і славу, і честь, і визнання. Але все це було потім на вершині повного розкриття таланту Нарціса Кочережка. А починалося все з мальовничого с. Вишнопіль Уманського повіту, де народився майбутній живописець 1931 р.
Його батько працював простим службовцем в Уманській міській водолікарні, але мав захоплення – досліджував історію Уманщини. Часто в свої мандрівки брав маленького Нарціса. Скільки вражень було від тих подорожей, що й втома не відчувалася.
В будинку, де ріс майбутній художник, було багато старовинних книг і серед них – підшивка щотижневого ілюстрованого журналу «Нива». В ньому друкувались репродукції та гравюри сучасних художників, а надто часто зустрічалися репродукції з картин його родича, відомого українського живописця Івана Їжакевича. Хлопчик, переглядаючи яскраві ілюстрації, запам’ятовував сюжети картин до найдрібніших деталей, сідав біля вікна і по пам’яті малював картини.
Коли ж родина переїхала до Умані, Нарціс остаточно зрозумів, що буде художником. І в цьому виборі велике значення мало саме наше місто і парк «Софіївка». Десятки полотен він потім напише, присвятивши диво-паркові та уманським краєвидам: «Умань. Парк Софіївка», «Софіївський фонтан «Змія», «Умань. Софіївка. Венеціанський місток», серія робіт «Уманське життя», триптих «Хасиди в Умані» та багато ін. З якою любов’ю він описуватиме «Софіївку» і Умань журналістам, закордонним друзям і просто знайомим. А поки: велетенські скелі, могутні екзотичні дерева, вишукані місточки, дивовижні мармурові скульптури, фонтани і водоспади, старовинна уманська архітектура та своєрідний колорит містян викликали у хлопчини надзвичайне бажання малювати. Та в ті часи в Умані, не було дитячої мистецької школи, ні, навіть, гуртка в школі № 1, де навчався Кочережко, але була майстерня, така собі художня артіль, в якій працювали місцеві художники. Вони, в більшій мірі, копіювали роботи класиків вітчизняного та зарубіжного мистецтва, виставляючи їх у вітрини для продажу. Нарціс часто приходив, щоб насолодитися тією живописною галереєю. Художники запримітили хлопця, запросили зайти, а незабаром він уже брав перші уроки з живопису. З’явилися й перші картини.
Та неабиякою життєвою та образотворчою школою для Кочережка-митця було, звичайно, спілкування з Іваном Їжакевичем (народний художник України), який мав багато гарних людських якостей. Він жив у Києві. В його квартирі на Куренівці бувало чимало знаменитостей: Леся Українка, Лисенко, Кошиц, Реріх, Нестеров, Васнецов, Верещагін. Був свій домашній оркестр. Грали твори Гайдна, Моцарта, Баха, Бетховена. Їжакевич забрав юнака до Києва, де той навчатиметься в художній школі, а згодом в Київському училищі прикладного мистецтва, Українському поліграфічному інституті у Львові. За ці роки він невтомно буде працювати пізнаючи мистецьку грамоту, багато читатиме і насолоджуватиметься мандрівками по рідній Україні.
Захоплюючись старовиною, Кочережко, як і його дід, вивчав народне мистецтво. Відкрив чимало народних митців, художників, майстрів-декораторів. Опублікував в 1978 р. книгу нарисів про розвиток народної художньої творчості «Сонячні барви», зокрема, описуючи керамічну майстерність громівського умільця Купріяна Нечипорука та родниківських малярок Ярини та Софії Гоменюків. Про творчість останніх, під час їхньої персональної виставки в Києві, яку курирував сам Кочережко, і яка стала сенсацією для українських та зарубіжних поціновувачів наївного малярства – гості з Японії скажуть: «Таке людяне мистецтво може бути тільки у нас японців і у вас українців». З теплом згадують митця і заслужені майстри народної творчості України Олена Поліщук та Лідії Бебешко, адже саме Нарцис Якович, в свій час, підтримав і надихнув майстринь на подальшу творчість, завбачуючи в їхньому мистецтві достойне майбутнє.
Він довгий час працював художнім редактором видавництва «Молодь» та журналу «Малятко» в Києві. Ілюстрував підручники видавництва «Радянська школа». Його статті з мистецтвознавства друкувалися у всіх відомих виданнях України.
Багато років Кочережко присвятив національному телебаченню, де був автором і ведучим телепередач «Чиста криниця», «Народні таланти», «Перлини душі народної». Надавав консультації працівникам Культорологічного центру Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури.
За період своєї творчої діяльності в області монументального мистецтва художник створив більше 50 мозаїчних панно, що прикрашали інтер’єри і екстер’єри, багатьох міст колишньої радянської держави.
На початку 90-х, повністю поринув у живописну творчість та виставкову діяльність. Роботи майстра користувалися колосальним успіхом, як на батьківщині, так і за кордоном. Це різножанрові картини – пейзажі, портрети, натюрморти, зображення архітектурних пам’яток багатьох країн світу, де побував автор.
Провів біля 20-ти персональних виставок в Києві (Україна), Варшаві (Польща), Мачерата, Рімії (Італія), Москві (Росія), Оренсі (Іспанія), Нікосії (Кіпр), Анкарі (Туреччина), Страсбурзі (Франція) та ін. До речі, в деяких країнах, експозиції відбувалися неодноразово, а в художній галереї Президента провінції Мачерата в Італії, художник, мав власну виставкову площу для постійного експонування своїх картин. Окремі його роботи зберігаються в музеї Нікосії, столиці Кіпру. Сотні ж творів митця знаходяться в приватних колекціях різних країн світу – Україна, Росія, США, Канада, Аргентина, Мексика, Японія, Іспанія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, Туреччина, Нова Зеландія, Японія та ін. Одне полотно «Ностальгія» зберігається і в нашому краєзнавчому музеї, подароване друзями Нарциса Яковича.
В численних своїх мандрівках не працював з натури, тільки насолоджувався баченим. Мав феноменальну художню пам’ять. Після чергової подорожі, повертався до київської майстерні і тут уже народжувалася нова живописна «історія». Він не копіював натуру, а створював свій власний світ, який став його стильовою ознакою, «стилем Нарціса Кочережка». Його картини – це відкриті, яскраві кольори, наділені майстерною поліхромією. Мало хто з художників, використовуючи таку щедру палітру (іноді до 20 відтінків одного кольору), так вміло, ніби грайливі пазли мозаїки, розкладає на полотні соковито-палахку барву. Він так умів талановито компонувати деталі своїх сюжетів, що, мимоволі, відчуваєш в них якусь особливу філософію – відверту і життєрадісну, як сам художник, як його думки і мрії, як його душа, як саме життя, бо ж радів світові в якому жив і творив.
Хоча останні роки художник займався тільки живописом, та в майстерні, до останнього, зберігав великий запас кольорової смальти. Мріяв на завершальний мозаїчний акорд в монументалістиці, якій присвятив багато років. Заключний акорд Нарціс Кочережко не зробив і у виставковій діяльності. Планував зробити останню ретроспективну виставку живопису в рідному місті Умань, краса якого і особливий колорит містян, спонукали його взятись за пензлі, але доля склала свої плани… Не стало маестро 14 червня 2015 р., але пам’ять про нього буде жити вічно в серцях тих, хто знав і цінував митця за його вагомий внесок у розвиток вітчизняного мистецтва!
Валентина Коробань
старший науковий співробітник
