УМАНЧАНИ СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ РАЗОМ З КИЯНАМИ ТА ОДЕСИТАМИ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ МИХАЙЛА КОМАРОВА ГОТУВАЛИ ДО ДРУКУ ОДИН З ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ СЛОВНИК
В другій половині ХІХ століття на українській території Російської імперії активізувався процес українізації. В деяких містах з`явилися громади – культурно- освітні організації, що мали за мету популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах, загальне просвітництво народу.
У 1861 р. петербурзька група громадівців з великими труднощами отримала дозвіл на видання першого в Російській імперії українського часопису, що дістав назву «Основа» . Його фундаторами були два багатих українці — Василь Тарнавський і Григорій Галаган. Протягом свого короткого 22-місячного існування «Основа» виступила засобом спілкування та будителем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії. [5c.271]
У 1860-ті pp. часопис «Основа» був єдиним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми – в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах. Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.
ПРАЦІВНИКИ УМАНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ПИШАЮТЬСЯ ТИМ, ЩО В ЇХНІХ ФОНДАХ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ДВА РІДКІСНІ ЧАСОПИСИ – ЩОМІСЯЧНІ ЖУРНАЛИ «ОСНОВА». ЦЕ БУЛИ ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛИ НА ТЕРИТОРІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ – (ЗА ТРАВЕНЬ І ЗА СЕРПЕНЬ 1862 РОКУ). ДУЖЕ ЦІННІ ЕКСПОНАТИ, ТИМ ПАЧЕ, ЩО ТИРАЖ ВИДАНЬ ЧАСОПИСУ БУВ НЕВЕЛИКИМ.
В кінці ХІХ ст. уманській провінційній еліті судилося бути в авангарді українізації та просвітництва народних мас. Визначну роль у цьому процесі зіграв громадівець, закоханий в українське слово, Михайло Федорович Комаров.
Народжений в Україні син російських переселенців, в молодому віці Михайло Комаров всією душею сприйняв українську національну ідею, і ще до приїзду в Умань розпочав безперервну діяльність як український літератор, критик, бібліограф і видавець.
Він широко розвивав громадівську видавничу справу, активно просував українську книгу, виступаючи посередником між письменниками і цензурою, за що був названий «адвокатом української літератури».
У 1883 р. Комаров переїхав з Києва жити в провінційну Умань, і влаштувався тут працювати нотаріусом, продовжуючи розпочату роботу над складанням російсько-українського словника. В Умані він знайшов друзів, однодумців і помічників серед місцевої інтелігенції, які створили місцевий український гурток. [1c.108]
У цьому гуртку приймав активну участь уманський лікар Юрій Львович Крамаренко. У своїх «Воспоминаниях», перекладених українською мовою, (вони зберігаються в Уманському краєзнавчому музеї) Крамаренко згадує: «Ми часто збиралися на розмови, а пізніше почали працювати над створенням російсько-українського словника «Спілка». В ньому брали участь лікар Галенко, учитель математики Палехович, учитель духовного училища Краковецький, лікар Стаховський та інші ».[2c.35]
Деяким мешканцям міста такого роду діяльність була мало зрозумілою. В книзі «Про дні минулі» видатний громадський і державний діяч, літературознавець, академік УАН Сергій Єфремов, який в кінці ХІХ століття навчався в Уманському духовному училищі, ділиться спогадами юності : «Доходило до нас, що живе в місті якийсь нотаріус Комаров, що все говорить тільки по – мужицькому, що у нього збираються його знайомі, а між ними й Краковецький, і складають якогось «мужицького словаря». Це все було чудно і незрозуміло, інтригувало і заразом здавалось непотрібним. І знов прояснилось мені тільки згодом, коли я побачив друковану книжку «Російсько – український словар. Зложили М. Уманець і А. Спілка». Чогось мені зразу прийшло на думку, М.Уманець – то не хто інший, як Михайло Комаров – уманський нотаріус. Згодом я стрівся в Одесі з тим міфічним «нотаріусом Комаровим», і ця зустріч багато воскресила споминів з часів мого бурсацького життя».[4c.48]
Влітку 1887 (88?) року М. Комаров переїхав до Одеси, і там продовжив роботу над словником до 1991 року, залучивши учасників Одеської української громади. [1c.108]
«Слова́рь роси́йсько-украї́нський» — російсько-український словник був надрукований протягом 1893—1898 року в чотирьох томах у Львові М. Уманцем і А. Спілкою. 1924 року видавництво «Українське Слово» перевидало його в Берліні в одному томі. [4c.279]
Псевдонім головного упорядника словника М. К. Комарова , який, до речі, був ще й головою Уманської української громади, – «Уманець», – красномовне свідчення того, що уманський період був дуже важливим у роботі над цим проектом. [1c.109]
Михайло Комаров уклав також в 1890 році «Нову збірку малоруських приказок, прислів’їв, домовок, загадок, замовлянь і шептань», куди включив майже 1500 записів, в тому числі, зібрані ним і членами уманського українського товариства. [5c. 272]
Джерела:
1.Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Кафедра української літератури й українознавства. Письменники Уманщини: [Довідник – антологія] Умань – 2011
2. Спогади лікаря Крамаренко Юрія Львовича (1918 р.) // Уманський краєзнавчий музей. – Д–8947–566. – 234 с.
3. «Основа»: часопис за травень і серпень 1861 року. Уманський краєзнавчий музей. [УКМ – 1127 та УКМ – 1129]
4. Єфремов Сергій. Про дні минулі (Спогади) // Молода нація – 2007. –ч. 1 ч.2
5. Губарев В. К., Історія України: Довідник школяра і студента. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,2007. −640 с.
