Надія Суровцова

(продовження)

1925-1926 рр. – працювала у Наркоматі іноземних справ у Харкові.

Володіння іноземними мовами, зв’язки і досвід, набутий закордоном робили її незамінним працівником.

1926 р. – вступила до Харківського університету.

Кафедра історії української культури.
Харківський університет. 1926 р.
Перша зліва(другий ряд) аспірантка Н.Суровцова

1926 р. – з Наркомату іноземних справ Надія перейшла в РАТАУ, аспірантка Харківського університету.

Мріяла, планувала повністю віддатися науковій і перекладацькій діяльності.

28.11.1927 р. – фактично арештована у Харкові (арешт «оформили» 6 грудня 1927 р.), одна з перших жертв більшовицьких репресій – відмовилася шпигувати за друзями.

Слідчий сказав матері: «Ваша дочка надто розумна, щоб дати нам докази, але моє революційне сумління каже мені, що вона винна, і її буде засуджено».

Москва, Луб’янка. 7грудня 1927р.

28.05.1928 р. – засуджена до 5-ти років ув’язнення в політ ізоляторі Ярославської  в’язниці.

Надія Суровцова. Фото із слідчої справи.
Грудень 1927 р.

«Я не могла вмерти обмовленою». (Н.Суровцова. Спогади)

Одиночна камера.
Малюнок невідомого автора

1932-1935 рр. – заслання в Архангельську.

Працює коректором у типографії ім. Склепіна, науковим співробітником краєзнавчого музею. Пише оповідання.

«Якось зайшла в редакцію жінка середніх років і  принесла Попову рукопис. Трималася вона не зухвало, але вільно, як не поводили себе заслані, в яких відразу відчувалася скутість.

– Ви, звичайно, цього не надрукуєте. – з з посмішкою сказала вона Попову. – В самому оповіданні нічого «крамольного» немає – ви не надрукуєте оповідання лише тому, що його написала я. Принесла я вам його на всякий випадок – а раптом? Чим чорт не жартує, коли Бог спить?» (Юрій Дойков. Надія Суровцова. На засланні в Архангельську. (1933-1937)

12.11.1935 р. – зареєструвала шлюб з Д. Л. Олицьким (Архангельськ).

У листі до К.І.Данилової від 1.12.1935 р.: «Мила, рідненька! У цей день мені хочеться міцно, міцно обійняти Вас або хоч сказати про це. От і все — від північної дочки».

Надія та Дмитро Олицькі

3.11.1936 р. – вдруге арештована.

3.09.1937 р. – засуджена до 5 років концтаборів по справі «Української контрреволюційної групи в Архангельську».

«Я користуюся винятковим довір’ям і популярнісю в дітей»;

 «Мене дітки люблять, я їх. В цілому, мабуть, для мене ще гірше – тому що любити чужих дітей, коли не маєш своїх, тяжко. Тим більше, що своїх немає не з власної волі, а «силою історичних подій» (Н.Суровцова. Листи.)

Надія  Віталіївна із сусідськими дітьми

1942-1950 рр. – життя на вічному поселенні на Колимі.

«Про Україну і мріяти боляче… Туди б я в будь-яку діру згодна. Тільки б побачити ще раз землю, сонце, дихнути  повітрям ще раз». (Лист до К.І. Данилолвої)

Нижній Сеймчан. У дерев’яній добудові, що слугувала сараєм до заселення, Надія Суровцова прожила три роки

«Я – жива. І буду такою до кінця. …І нічим, ніколи – поки хоч трохи б’ється серце, не вбити це «жива». (М.Коцюбинська. Мої обрії)

Після п’яти лагерних років.
1941р.

15.02.1950 р. – Нижній Сеймчан. Третій арешт. 8 місяців «слідства». Звільнення до «особливого розпорядження».

Та ось одної ночі її розбудив настирливий грюкіт у двері… Нежданні гості – четверо гебістів.

  • Вдягніться! – скомандував майор.
  • Але відверніться хоча б…
  • Ні! Де у вас вибухівка, валюта, листування?
  • Вибухівку вже шукайте самі, валюта – будь ласка, радянська, в моїй сумочці, а щодо листування, то ви його читали раніше за мене, я ж, навчена досвідом, не маю звички зберігати листи і відразу ж палю їх. (Юрій Хорунжий. Зв’язкова поколінь)
На березі р. Колими

1954 р. – амністована із зняттям судимості.

Напис на звороті:
«…Як би знав я чари,
що спиняють хмари…»
1956р.

22.05.1956 р.- реабілітована по першій справі.


Свідчення Павла Тичини під час реабілітації Н.В.Суровцової. Квітень 1956 р.
Фрагмент протоколу допиту свідка П. М. Губенка (Остапа Вишні) у справі реабілітації Н. В. Суровцової та Г. Г. Петренка. 20 квітня 1956 р.

28.02.1957 р. – реабілітована повністю.

Ухвала військового трибуналу КВО щодо реабілітації Н. В. Суровцової та Г. Г. Петренка 22 травня 1956 р.

(далі буде)

    Людмила Терлецька

Уманський краєзнавчий музей