Людмила Шуйська

старший науковий співробітник

до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

Слово Голокост походить від давньогрецького holocaustosis, що означає “всеспалення”, “знищення вогнем”, “жертвоприношення”. Зараз воно означає політику нацистської Німеччини, її союзників та пособників з переслідування і знищення шести мільйонів євреїв у 1933-1945 роках.

У 1933 році до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, який затвердив у країні націонал-соціалістичний режим. Цей режим грунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці-“арійці” належать до вищої раси, а євреї вважалися  Untermenschen  –  недолюдьми.

У 1939 році німецька армія окупувала Польщу, розв’язавши тим самим Другу світову війну. Череда легких перемог на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. У виявлених після закінчення війни документах зазначено, що остаточною метою Гітлера було повне знищення всіх євреїв у всьому світі. Для виконання цього плану євреї були зігнані в гетто, були організовані трудові, концентраційні табори і табори знищення, в які доставлялися євреї. Нездатних трудитися вбивали відразу, решта була приречена на смерть від голоду і хвороб.

За роки війни нацисти знищили близько 6 мільйонів євреїв, з них півтора мільйона дітей, що становило приблизно третину загальної чисельності євреїв в усьому світі в той час.

Планомірне знищення євреїв не можна назвати просто актом геноциду, настільки безпрецедентним воно було за масштабами, опрацьованості і реалізації. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники. Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву – Голокост (англ. Holocaust -“всеспалення”).

В Україні під час «Великої катастрофи» (Шоа) були розстріляні понад півтора мільйони євреїв.​ Символами Голокосту в Україні для мільйонів людей і усередині країни, і поза її межами став Бабин Яр у Києві, де було страчено більше 100 тисяч євреїв. Крім Бабиного Яру – місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.

Друга  світова війна була трагедією і для уманських  евреїв.

Випробування, які принесла у 1941 році війна, не оминули і наше місто. Умань була окупована німецькими загарбниками з 1 серпня 1941 р. по 10 березня 1944 р.

Нацистські окупанти ведуть по вул. Київській (Нині вул. Європейська) до урочища Сухий Яр на розстріл представників єврейської національності, 1941-1942 роки.

За цей час місто зазнало змін, схожих на зміни в інших містах, завойованих раніше: було виділено район для примусової ізоляції євреїв – гетто, створено табір для радянських військовополонених, контролюючі окупаційні органи. Що ж стосується етнічного складу, то в 1939 р. в Умані мешкало 13 233 євреїв, які складали третину від загальної кількості містян. Із початком війни в місті залишилося близько 9000 євреїв. Стратегія нацистів в Умані будувалася на залякуванні єврейської громади й формуванні структури для контролю та знищення євреїв.

На світлині Янкель Вольфман в Сухому Яру міста Умані, який став братською могилою для тисяч уманських євреїв. Саме тут обірвалося життя уманчан: мами, бабусі і сестри Янкеля.

Розстріли єврейського населення розпочалися з перших днів окупації. В Черкаській обл. загалом і  в Умані зокрема діяли оперативна команда 5 та зондеркоманда 4б, які входили до айнзацгрупи «Ц» (група армій «Південь»). Чисельність зондеркоманди становила 70-120 чоловік, набраних з числа поліції порядку (Орпо), поліції безпеки (ЗІПО), служби безпеки (СД) та військових частин СС. Саме на них було покладено завдання знищити євреїв. Першим розпорядженням німецьких властей після того, як 1 серпня 1941 р.,  зайняли Умань, було таке: українцям намалювати на дверях хрести, євреям – носити нарукавники з жовтими шестикутними зірками та жовті кола на спині і грудях.

Найбільш масовий розстріл євреїв був проведений в м. Умань у середині вересня 1941 р.  в районі аеродрому.

Сухий Яр, де були розстріляні тисячі уманчан.

Про цю акцію, проведену поблизу аеродрому у Сухому яру, нам відомо досить детально, зі спогадів німецького обер-лейтенанта Ервіна Бінгеля (783-й батальйон 87-піхотного полку 12-ї німецької армії). Він був учасником тих страшних подій, а потім опублікував свої спогади в 1959 році в Єрусалимі, в збірнику, виданому організацією Яд Вашем, яка займалася вивченням фактів геноциду в роки Другої світової війни.

Про трагедію Сухого Яру залишили свої спогади її свідки. Ці спогади зберігаються у фондах Уманського краєзнавчого музею.

За даними Державного архіву Черкаської області, за період окупації, в Умані органи СД та гестапо знищили  більше 13 тисяч євреїв в Сухому яру. А за даними Архіву СБУ, в період німецької окупації в м. Умані від рук карателів загинуло 18 тисяч чоловік єврейської національності.

Відомо, що зранку 21 вересня особовий склад Айнзацкоманди 5 та місцеві поліцейські почали облаву на євреїв, яких забирали і з вулиць міста, і з власних домівок. З документів того періоду ми знаємо, що «під час цих подій єврейські квартири були повністю розгромлені, і всі предмети побуту та цінні речі розграбовані. У цьому брали участь майже виключно військовослужбовці вермахту». На початку «акції» було зібрано понад тисячу євреїв. Жінок, дітей, людей літнього віку зігнали до підвального приміщення Палацу піонерів на вулиці Леніна (нині вулиця Європейська, 1) та двох прилеглих до нього будинків. Через задуху люди почали втрачати свідомість, багато з них, особливо діти (за деякими даними, до 500 осіб), померли від нестачі кисню.

Важливою особливістю геноциду євреїв на Уманщині було створення гетто. Це були місця тимчасової концентрації євреїв напередодні знищення.

Причиною створення гетто була значна кількість євреїв, що проживали на даній території. В кожному гетто на окупованій території створювалися єврейські адміністративні органи самоврядування – юденрати.

Уманське гетто охоплювало нинішні вулиці Східну, Демуцького, Небесної Сотні, Челюскінців. Тут утримувалися євреї з території усього Уманського гебітскомісаріату. У другій половині серпня усім євреям наказали переселитися в гетто. В цьому районі і до війни жило багато євреїв, і до них просто «підселяли» інших. При цьому тим, хто переселявся, забороняли брати з попередніх осель килими, меблі, музичні інструменти, картини. В гетто селились в одні квартирі чи будинку по десять і більше сімей. Євреям виходити за межі поселень, як і українцям навідуватись до них, суворо заборонялось.

Окупанти жорстоко розправлялися з єврейським населенням.

Винищувались цілі єврейські сім’ї.

У роки Голокосту – добу зневіри, жорстокості та душевного розпачу була й меншість, яка не втратила людського обличчя. Ризикуючи власним життям, вони рятували переслідуваних євреїв від смерті.

Рятування євреїв відбувалось різними методами:  переховуванням від нацистів та колаборантів, наданням документів, організацією втечі з гетто або таборів,  переправленням євреїв до партизан, загонів та в безпечні місця.

Допомога євреям в окупованій Україні найчастіше каралася смертю самого рятівника і всієї його сім’ї. Та все ж люди ризикували.

На теренах України представниками різних національностей було врятовано понад 17 тис. євреїв.

І, як символ вдячності, єврейський народ ініціював почесне звання для таких людей – Праведник народів світу.

Звання присуджує Національний Меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» (Єрусалим, Ізраїль). Більше 2,5 тис. українців визнано Праведниками народів світу. Серед інших, його отримали 14 уманчан.

1 листопада 2005 року Генеральна Асамблея Організації Об´єднаних Націй ухвалила резолюцію, у якій постановила відзначати 27 січня як Міжнародний день пам´яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року був звільнений один із найбільших нацистських концтаборів – Аушвіц-Біркенау у місті Освєнцим, що на територіі Польщі.

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Цього дня, ми разом із світовою спільнотою згадуємо невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом та примусовою працею. Висловлюємо надію, що подібного злочину в історії людства не повториться більше ніколи, а молодь формуватиме свій світогляд в умовах толерантності, належного ставлення до полікультурних та загальнолюдських цінностей.

Фото з фондів УКМ та з інтернет-ресурсів.