15 жовтня 2020 року Уманський краєзнавчий музей відвідали вихованці Уманської станції юних туристів, щоб оглянути колекцію давніх глиняних іграшок. У музеї є «свистунці» Купріяна Нечипорука, гончаря із села Громи нині Паланської сільської об’єднаної територіальної громади.
Найдавнішим виробам з глини, які зберігаються та експонуються в Уманському краєзнавчому музеї, мінімум 8 тис. років. Це фігурки людей і тварин, посуд, модельки житла Трипільської археологічної культури. З них і почалося знайомство юних туристів з виробами гончарів Уманщини. Далі – безпосередньо предмет їхнього зацікавлення – традиційна українська глиняна іграшка нашого краю. Діти побачили ці унікальні експонати, потримали їх в руках, зробили фото на згадку. Дитяча безпосередність і невимушене спілкування створили живу й теплу атмосферу. Як і повинно бути, коли нащадки душею торкаються спадку предків, їхніх попередників на українській землі, на рідній Уманщині.
Глиняні іграшки в Україні робили скрізь, де були поклади глини і українці займалися гончарством, в тому числі на Уманщині. На Уманщині давній центр гончарства – село Громи. Громівські гончарі уславилися на всю округу не лише традиційним набором хатнього посуду а й глиняними «свистунцями». У 60 – 70 рр. 20 ст. визнаним майстром у виготовленні «свистунців» був місцевий житель, гончар з діда-прадіда Купріян Нечипорук. Свої «свистунці» він поливав поливою чорного кольору і розмальовував традиційними знаками – символами: хвильками – символами Води, «хмеликами» з листям і квітами – символами Нескінченності Життя, прямими смугами, які символізують людську долю, п’ятипелюстковими квітками і кружечками в оточенні крапок – символами Сонця. На «свистунцях» з колекції Уманського краєзнавчого музею на чорній, як сажа, поливі вони сяють зеленою, жовтою, яскраво-рожевою барвами. Найпоширеніші образи Купріяна Нечипорука – це півник з пишним хвостом і великими ковтками, кінь-велетень, вершник у високій шапці на маленькому конику.
Ще наші предки – трипільці робили дрібну пластику з глини: фігурки тварин і людей. Але це були предмети для ритуалів поклоніння Богам. Коли глиняна іграшка стала надбанням української національної культури невідомо, але за образом і оздобленням вона зберегла всі ознаки ще трипільських предметів первісної магії. Аж до 70 рр. 20 ст., розписуючи іграшки, українські гончарі відтворювали уявлення наших предків – трипільців про процес Світотворення. Передавали його трьома мотивами: «гілка» на спині тварини, «кривулька з накапуванням» (хвиляста лінія, яка в’ється між крапками) з обох боків тулуба тварини, птаха або рибини; квітка з різною кількістю пелюсток або вигинистих ліній, кружечок в оточенні крапочок на грудях тварини чи птаха, одна або дві прямі смуги на спині виробу. Хвиляста лінія символізує Воду. Якщо хвиляста лінія зеленого кольору, з листочками і квітами, то це хмелик-«безкінечник», який символізує Нескінченність Буття. Багатопелюсткова квітка, квітка з вигинистими лініями, кружечок в оточенні крапочок – уособлення Сонця, у ширшому розумінні – символ Світла, Вогню, тепла без якого неможливе життя. Одна або дві прямі смуги – це символ людською долі.
Здавна українські гончарі ліпили тварин – коників, баранців, кіз, цапів, бичків, корів, собак, свинок, зайчиків, оленів, турів, левів, ведмедів; рибок; птахів – півників, чайок, зозульок, індиків; вершників на конях тощо. Це успадкована ними непорушна традиція коріння якої у Трипільському Світі.
Найпоширеніший в Україні дрібний глиняний виріб – «свистунець». В тому числі, на Уманщині. За традицією, українці закликали Весну не тільки піснями-веснянками, а й імітацією співу птахів – ритуальним свистом. У давнину глиняні «свистунці» виконували дуже важливу в обряді закликання Весни функцію – будили Сонце від зимового сну. Тому навіть у 70 рр. 20 ст., українські гончарі виготовляли продавали «свистунці» на ярмарку саме напровесні. Але у цей час «свистунці» вже виконували іншу роль – дитячої іграшки.
Щоб зробити глиняного «свистунця», гончар робив всередині виробу наскрізну канавку з двома дірочками – отворами. Щоб пролунав свист треба подути в один з отворів. Часом у канавку майстер вкидав крихітну глиняну балабушку, кульку.
Випалені у гончарній печі, розписані давніми знаками – символами, политі поливою глиняні «свистунці» – справжній скарб, неоціненне надбання української національної історії і культури Уманщини.
Надія Тульчинська, старший науковий співробітник музею
