До 80-річниці трагічних подій масового знищення політв’язнів із Чортківської в’язниці в Умані та вшанування їх пам’яті як невинно убієнних.
Сергій Кравцов – науковий співробітник
науково-дослідного відділу
Уманського краєзнавчого музею
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/001-675x1024.jpg)
Тема політичних репресій на Уманщині в перший місяць війни безпосередньо пов’язана з подіями, які почались на Заході нашої країни, але мали продовження, трагічне завершення саме в Умані. Ці події увійшли в історію під назвою Чортківська трагедія.
Чортківська трагедія — події, що розпочалися з масових арештів та вбивств органами Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС, російською – НКВД– «енкаведисти») колишнього СРСР інтелігенції Чортківщини на Тернопільщині і в цілому на території Галичини.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/1-1024x882.jpg)
У вересні 1939 року українське населення вітало возз’єднання Західних областей України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою – УРСР.
Червона армія, за умовами знаменитого Пакту Молотова-Ріббентропа, тобто Угоди про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, зайняла західноукраїнські території. В багатьох селах радянських військових зустрічали хлібом-сіллю, дарували квіти, називали визволителями.
Як підкреслюють вітчизняні історики та значна кількість закордонних дослідників і науковців, підписання угоди 23 серпня 1939 року було важливим тактичним епізодом, що розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Рейху та Радянського Союзу.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/2.jpg)
Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними.
А вже 1 вересня 1939 року, тобто через неділю після підписання Пакту Молотова – Ріббентропа, гітлерівські війська вторглися в Польщу. Це призвело до того, що 3 вересня Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/3.jpg)
Упродовж 1939-41 років завдяки серії успішних військових кампаній та низки дипломатичних заходів Німеччина захопила більшу частину континентальної Європи. У той же час Радянський Союз анексував повністю або частково території сусідніх європейських держав: Польщі, Румунії, Фінляндії та країн Балтії, що відійшли до його сфери впливу на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/4-674x1024.jpg)
Початкове радісне піднесення населення від возз’єднання з Українською Радянською Соціалістичною Республікою, яка входила до складу колишнього Радянського Союзу, дуже скоро пішло на спад: розпочалася «радянізація» краю.
Після приходу радянської влади загонами НКВС у перші місяці у Чорткові було арештовано лише військових польського гарнізону та окремих посадовців з числа тих, хто не встиг або не зміг врятуватися за румунським кордоном так як Румунія на той час надала політичний притулок польським військовим та чиновникам, що перейшли кордон в Кутах та Заліщиках.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/5-696x1024.jpg)
З приходом нової влади, відразу прокотилася хвиля перших арештів.
Вже на початку 1941 року у Чорткові почалися арешти місцевої української інтелігенції. Без усяких пояснень та причини арешту затримували викладачів гімназії, правників, лікарів, активістів громадських організацій та партій. Безслідно зникло близько 100 мешканців міста.
З перших днів німецько-радянської війни наступаючі війська нацистської Німеччини швидко наближались до Чорткова, що непокоїло, турбувало і лякало радянську владу та ставило перед нею складне питання, що робити із заарештованими і затриманими!
Із кінця 1939-го до червня 1941 року тюрма Чорткова була просто-таки забита політв’язнями з Галичини та Буковини. За її високим муром жорна репресій перемололи декілька тисяч українських патріотів. Та саме в червні 1941-го, як стверджує історик Нестор Мизак у книзі «За тебе, свята Україно», вона прийняла найбільшу кількість арештантів – 225. Одразу після початку війни НКВС заарештував авторитетних професорів української гімназії в Чорткові Василя Барана, Михайла Кужіля, Михайла Марковського, Володимира Ільницького, кооператора Івана Телепка. Ніхто з них не повернувся додому.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/6-1024x914.jpg)
Перед відступом Червоної Армії з території Західної України у червні-липні 1941 року в місцевих в’язницях без вироку суду було знищено тисячі мирних мешканців краю.
Німецькі війська наступали дуже швидко, а транспорту в НКВС не вистачало. Тож чимало заарештованих так і не потрапили до місць призначення.
Масові арешти серед місцевого населення, в основному української інтелігенції, НКВС провели у Львові, Cтаніславові(з 1962 року назва міста Івано-Франківськ), Дрогобичі, Самборі, Тернополі, Бережанах, Чорткові та в багатьох інших галицьких містах.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/7-1024x835.jpg)
1 липня 1941 року з тюремних воріт Чорткова вивели під конвоєм довжелезну колону в’язнів і погнали у невідомому напрямку, з тюремних підвалів почали долинати постріли. Загони НКВС, щоб приглушити звуки катівської роботи, на подвір’ї в’язниці цілодобово підтримували роботу потужних дизельних двигунів.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/8-623x1024.jpg)
Кількість заарештованих у Чортківській тюрмі становила близько 1800 осіб, з них 954 особи, як стало пізніше відомо, етапом направили до Умані, а решту замордували в тюрмі. Родинам арештованих не давали жодної звістки про місце ув’язнення.
Третього липня у Чортків увійшли військові підрозділи Вермахту. Браму тюрми-катівні відкрили німці. Місцевих євреїв звинуватили у допомозі радянській владі і змусили з тюрми виносити спотворені тіла жертв.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/9-1024x663.jpg)
На ідентифікацію тіл дали одну добу. З восьмисот трупів впізнані були лише одиниці. Тіла були настільки спотворені катуванням та дією вапняного розчину, яким наспіх заливали рови з тілами на подвір’ї, що впізнати їх було неможливо. Тих же євреїв змусили викопати братську могилу на місцевому цвинтарі і поховати усіх жертв.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/10-679x1024.jpg)
Тим часом ті люди, які пішки, під конвоєм, слідували етапом на схід, в глиб країни, намагалися врятуватися втечею. В дорозі було страчено майже двісті осіб. Лише одинадцятьом вдалося втекти. З міста Чорткова етап слідував через пункти Кам’янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку, Умань.
Один з уцілілих в’язнів Михайло Демків із села Шидлівці Гусятинського району так описував час етапу : «Чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога. Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох, хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям».
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/11-715x1024.jpg)
Під час переходу через селище Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але співробітники НКВС(НКВД) з кулеметів рознесли їх вщент. В селищі Гуштині НКВСники(НКВДисти) заарештували та прилучили до колони двох хлопців, які виглядали з-за хати.
А ті з небагатьох людей, кому вдалось врятуватися, згодом продовжили боротьбу у лавах ОУН-УПА – Організації українських націоналістів-Української повстанської армії.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/12-691x1024.jpg)
Згодом, після прибуття 19 липня 1941 року до Умані, з етапного переходу, відразу, у ніч з 20 на 21 липня 1941 року, у підвалах Уманської в’язниці співробітниками НКВС(НКВД) було страчено понад 750 українських політв’язнів.
Їх тіла знесли в глибокі коридори підземель уманської тюрми, пересипали вапном та ретельно замурували.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/13-754x1024.jpg)
Німецькі війська віднайшли місце катувань та наказали перепоховати рештки на міському цвинтарі. Тоді було ідентифіковано близько 100 тіл загиблих.
Восени 1941-го року нацистська німецька окупаційна влада дозволила жителям міста і довколишніх сіл забрати з підвалу і поховати тіла своїх родичів і навіть виділила підводи.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/14.jpg)
Вітчизняний часопис, Борщівський тижневик, газета «Галицький вісник», що виходить на Тернопільщині, у 2006 році , за 21 липня, №46(856), на своїх сторінках помістила статтю «Кривава дорога до Умані» в якій, посилаючись на публікації в західній пресі, повідомляла: « 19 липня 1941 р. до Умані привели большевики з чортківської тюрми коло 700 в’язнів. Разом з ними прибуло й чортківське НКВД. Після 12 днів в Умань вступили німці. Коло 20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму; коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то виявилось, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України… При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не найшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Урядовці, що працювали при тюрмі, всі виїхали з большевиками й не було від кого щось довідатись, але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря, чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходу большевиків з Умані, одначе він не дав ніяких пояснень.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/15-1024x676.jpg)
На другий день він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, який належить до тюрми, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою. І він зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох. Негайно зірвали долівку, але ввійти у льох було неможливо, вхід засипаний вугіллям і різними уламками дерева. Коли ж очистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю, де на зиму складали городину, є замурований і зацементований; його ж одразу розбили і з тунелю вдарило таке повітря, що робітник знепритомнів. Розглядіти, що було в тунелю, не було ніякої змоги. Негайно повідомили місцеву владу; приїхали німці з протигазовими масками, але з тунелю несло таким важким повітрям, що ледве в масках вдавалося побачити складені там людські трупи. Майже два тижні чекали, щоб освіжилось повітря і можна було виносити з тунелю трупи й перенести їх на цвинтар… З льоху винесли 863 трупи. На всіх виднілися сліди катування: у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча; багато трупів мали стріли в потилицю… Тлінні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-християнськи в шести братських могилах.»
Цю інформацію газета «Галицький вісник» почерпнула з іншого часопису – «Християнський голос» ч.36(87). С.5-6, 10 XI-1950. Передруковано в історичному меморіальному збірнику Чортківської округи. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1974. С.379.
Тієї ночі в підвалах уманської тюрми розстрілювали не тільки галичан. В камерах чекали своєї долі більше сотні місцевих жителів. Всіх їх теж розстріляли разом з чортківським етапом.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/16-1024x693.jpg)
З чортківського етапу останки тільки одного в’язня — інженера Петра Турули — змогла забрати сім’я і поховати в рідному селі Деренівка.
Решта лежать у братській могилі на цвинтарі біля Успенської церкви в Умані.
Уманські історики-краєзнавці у 90-х роках змогли встановити деякі факти, вияснити кілька імен і навіть знайти рідних цих людей.
Влітку 1991 року, в Умані, на вулиці Урицького(нині вулиця М. Грушевського) під цегляними мурами старої будівлі, де в 40-х роках минулого століття знаходилась тюрма, зібрався невеликий гурт людей.
В затишку під причілковою стіною вони поклали цілі оберемки квітів і розставили десятки свічок-лампадок. Люди приїхали з Тернопільщини.
Щороку 20 липня сюди приїздять автобуси з Галичини – із Тернополя, Чорткова, Борщева, інших містечок і селищ краю та області.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/17-1024x707.jpg)
Наче паломники до святинь — згадати, поклонитись, помолитися, запалити свічку. Відправляють панахиду за розстріляними і загиблими людьми православний і католицький священики.
Звичайно, що про Чортківську трагедію нам ще не все відомо, час від часу з’являються нові свідчення, які доповнюють страшні і трагічні сторінки історії того часу.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/18-1024x661.jpg)
Омеляну Чернезі з села Мушкатівка Борщівського району довелося двічі пройти через чортківську тюрму. Коли в село повернулися більшовики, чоловіка мобілізували в армію. «Але на призовному пункті хтось із місцевих видав його, сказав, що він утік з уманського етапу, – розповідала дочка Омеляна Чернеги Ольга, яка нині мешкає в Борщові. – Батька помістили спочатку в невелику в’язницю у Борщові. Відтак 1946 року відправили в знайому Чортківську тюрму, в якій піддали нелюдським знущанням. А згодом відправили у Воркуту. Там він і помер 1953 року». Дружину Омеляна Чернеги із п’ятьма дітьми вивезли на спецпоселення у Читинську область, де вони пробули п’ятнадцять років, до 1962-го року.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/19-1024x781.jpg)
На вшанування пам’яті про невинно убієнних коштом обласного та районних бюджетів Тернопільщини в Умані споруджено меморіал. На гранітних плитах викарбовано всі відомі імена в’язнів Чортківської тюрми, розстріляних у липні 1941 року.
![](http://ukmuseum.com.ua/wp-content/uploads/2021/07/20.jpg)