Шлома Шварцман
зступник директора з наукової роботи
Сергій Кравцов
науковий співробітник
Історія нашого регіону та міста тісно переплітається з розвитком вітчизняної авіації. Для того, щоб краще зрозуміти суть цього питання, треба зробити хоч би короткий екскурс в минуле нашого краю. І почнемо своє оповідання з початку ХХ століття.
Показові польоти авіаторів того часу проходили над «ярмарочной площадью», яка знаходилася на околиці міста, за водонапірною вежею, сьогодні це район вулиці Тищика. Перший авіаполіт в Умані відбувся 9 жовтня 1911 року. Здійснив його молодий льотчик Олександр Кузьмінський, родич відомого письменника Льва Миколайовича Толстого (син сестри дружини Л.Толстого Тетяни, прототипу Наташі Ростової з роману «Війна і мир»).
Льотчики того часу, в очах багатьох людей, були оточені романтичним ореолом як лицарі минулого. Газети, афіші та спеціально випущені листівки сповіщали про політ: «Анонс! Поспішайте бачити! Тільки одна гастроль! Людина літатиме в повітрі! Захоплюючі трюки!». Квитки продавалися за кілька днів до початку вистави. Разом з ними поширювалися брошури, програми та різні фотографії. Ціни на квитки були різні – від 5 копійок до 5 карбованців. За копієчний вхідний квиток можна було дивитися лише здалеку на літак, а володарі п’яти карбованцевих квитків могли навіть посидіти в кабіні і помацати машину руками.
В спогадах уманчанки і учениці гімназії, випускниці 1912 року Надії Суровцової, які датовані груднем 1961 року, згадується: «Одного разу нам сказали, щоб ми принесли по п’ять копійок і нас поведуть дивитися на літак. Боже мій! Ми стискали від хвилювання мокрі п’ятаки і після п’яти уроків парами пішли на майдан біля казарм (нині район вул. Тищика – доп. від авт.). Там вже стояв великий натовп людей, упорядкованих чотирикутником. Одна сторона чотирикутника лишалася порожньою. Порядок охороняли городові. Посередині чотирикутника стояв літак. Малесенький біплан-етажерка, а біля нього крутився пілот – Кузьмінський. До Умані літак привезли залізницею. Мотор почав працювати. Літак тяжко підстрибнувши побіг по ріллі. І раптом непомітно між літаком та обрієм з’явилася вузенька смужка неба. Смуга все ширилася, а на ясному тлі неба чорнів силует літака. Ікар піднявся над містом. Він зробив коло над Грековим лісом і сів. Юрба ревла, прорвала кордон городових і побігла вітати льотчика».
З початком Першої світової війни льотчик Кузьмінський добровільно пішов до армії разом зі своїм аеропланом. В результаті соціально-політичних змін він виїхав за кордон держави, але в 1922 році Олександр Кузьмінський повернеться на Батьківщину, працюватиме в Головповiтрофлотi. Звертаючись до молодих авіаторів, він підкреслював: «Герої, першими в світі проклали стежку в повітрі на апаратах, на які не сів би сучасний льотчик, вони зробили свою справу. Тепер черга за молоддю!»
Газета того часу «Провинциальный Голос» повідомляла про польоти «повітряного фігуриста» Тимофія Никифоровича Єфімова в Умані 28 і 29 червня 1914 року. «До шостої години часу призначеного для польотів – почала збиратися до ярмаркової площі публіка досить великими групами з усіх кінців міста. О 7 годинi 20 хвилин апарат вивели з на швидку руку збудованого «ангару», протягли його навколо публіки, зупинили, а згодом пролунав гуркіт пропелера, Т. Єфімов, попередньо прив’язаний ременями до подушки сидіння, легко відірвався від землі, здійнявся вгору, набираючи відразу велику висоту. Зробив кілька кіл над полем, між казармами і табором, авіатор повертається і над головами натовпу проробляє першу «мертву петлю» і до такої міри швидко знову вирівнює апарат і мчить вперед, що не встигаємо помітити той момент, коли апарат йде носом вниз з перевернутими крилами. Знову відлетівши від площі, авіатор круто повертає назад і проробляє іншу «мертву петлю», – і так п’ять разів протягом 22 хвилин… Безперервно звучали аплодисменти, натовп намагався після посадки авіатора нести його на руках, але льотчик не дався до рук і швидко поїхав з візником».
«У неділю, 29 червня, відбувся 2-й політ авіатора Т.Н. Єфімова. У повітрі г.Єфімов на цей раз протримався близько п’яти хвилин, зробивши при цьому дві «мертві петлі» на одному місці і один крутий віраж з ковзанням на крило. Висота польоту близько 500 метрів. Публіки було багато», про це на своїх сторінках повідомила уманська газета того часу «Провинциальный Голос» за 1 липня 1914 року.
Літав Т.Єфімов дуже сміливо, іноді до безрозсудності, в польоті був схильний до енергійних імпровізацій в повітрі. Згідно свідчень очевидців, ще під час Балканської війни 1912 р., Т.Н.Єфімов один з перших прилетів в Болгарію, де в подальшому брав участь у бойових діях. Можливо, це був один із перших випадків застосування авіації у військових цілях. Цікаво, що, літаючи над розташуванням ворожих військ, Т.Єфімов підкладав під сидіння сталевий лист, і тим самим започаткував, таким чином, використання броньованого захисту як для льотчика, так і для літака. Через тридцять років саме цей винахід знайшов своє застосування при створенні знаменитого броньованого штурмовика «ІЛ–2».
Сенсаційна подія, яка безпосередньо стосувалася Уманщини, відбулася в грудні 1912 року. На своїх сторінках газета «Русское слово» за 30 грудня 1912 року в статті «Переліт Париж – Умань» повідомляла: «Варшава, 29, ХІІ. Сюди прибули два парижанина, аеронавти Дюбонне і Дюпон. На своїй повітряній кулі «Кондор» вони вилетіли в суботу з Парижа на схід і після 30-годинного польоту, пролетівши Німеччину, Прагу, російський кордон і несучись зі швидкістю сто верст на годину, опинилися над Київською губернією. Вони прагнули встановити новий рекорд висоти, швидкості і тривалості польоту. Але на висоті 3500 метрів, на якій вони летіли, мороз був 20°. Взяті ними з собою харчі, м’ясо і шампанське замерзли і аеронавти були позбавлені можливості втамувати голод. При цьому вони сильно змерзли в своїх легеньких, навіть без вати, пальто.
Все це змусило сміливих аеронавтів приземлитися на околицях міста Умані. Спуск відбувся цілком вдало. Склавши кулю, аеронавти відправили її залізницею назад до Парижу, а самі поїхали до Варшави, де в штабі військового округу отримали перепустку через кордон. Сьогодні обидва виїхали до Парижу. Дюбонне і Дюпон – зовсім ще молоді люди і відомі своїми польотами не тільки в Європі, але і в Америці, де вони в жовтні поточного року брали участь у конкурсі аеронавтів на приз «кубок Беннета».
В середині 1920-х років на кошти уманчан був збудований літак «Червоний Уманець», який відносився до Харківської ескадрильї, але постійним місцем його дислокації був військовий табір в селищі Чоколівка під Києвом. Сьогодні це селище є частиною Солом’янського району столиці. В цьому ж районі знаходиться і вулиця Уманська, яка пролягає від Повітрофлотського проспекту до Чоколівського бульвару.
У довоєнний проміжок, період Другої світової війни, а також повоєнний час багато уманчан проходили службу у військових льотних частинах колишнього Радянського Союзу. Нажаль у нас обмаль інформації про службу і діяльність наших земляків під час війни. Ця тема потребує більш детального дослідження.
Багатьом мешканцям нашого міста, перш за все старшому поколінню, добре відомо, що на стажування до льотних військових частин розташованих в Умані в основному прибували курсанти Чернігівського, Харківського та Васильківського авіаційних училищ.
Одним з таких стажерів-курсантів Чернігівського вищого військового училища льотчиків, був наш земляк Юрій Гаврилюк, який 20 червня 1975 року героїчно загинув при виконанні навчально-тренувального польоту. Майже півстоліття тому Ю.Гаврилюк відвів несправний літак від кварталів нашого міста… У своїх спогадах льотчик-інструктор В.Карташов, а також у власному листі В. Курдай, однокурсник Юрія, зазначали:«…був звичайний робочий день на військовому аеродромі. Злітали та сідали стрімкі МІГи. Курсант Гаврилюк зайняв місце в кабіні винищувача. Годинник почав відраховувати час польоту. Того дня, провівши його в повітря, ніхто не думав, що ми бачимо його останній раз. Злетів-впав-вибухнув-загинув… Але ніхто не посміє сказати, що він даремно прожив свої 20 років. Юрій вчинив так, як йому велів обов`язок радянського льотчика».
Збереглася карта радіообміну курсанта Гаврилюка з
керівником польотів.
9.41.52-681-запуск
9.41.53- зрозумів. 681.
9.48.10 – на взліт, ліхтар закрий
9.50 – 681,злітаю
9.50.27-злітайте,681.
З цієї хвилини почався відлік часу змагання в небі, який продовжувався 56
секунд. Завмерли всі: і керівник польоту , і техніки літаків, і інструктор, і
курсанти…
9.51.12- На обертах, на обертах кут менший роби.
9.51.16-«Форсаж максимал» виключи.
9.51.26-зліва на борту подивись.
Літак втратив висоту. Миготять дахи будинків, школа
№ 9, дитячий садок…
9.51.30-Катапультуйся!
Але було пізно. Юра намагається посадити машину на
житнє поле, яке простягається за садом. До нього лишалось метрів 200. І раптом
машину затрясло. Літак «зрізає» верхівки яблунь. Почувся сильний удар…
Зупинився годинник літака. Зупинився час життя Юрія Гаврилюка. Свій тихий
відлік почала стрілка безсмертя…
«Юрій – людина, яка мала великий запас енергії. Він рідко залишався осторонь будь-яких справ… він був необхідним для всього колективу».
Біля невеличкого пам`ятника на місці катастрофи лежать різнобарвні квіти. Їх приносять ті, кому дорога пам`ять про Юрія.
20 червня 2015р. на місці катастрофи військового винищувача МІГа 21, на якому виконував свій останній навчально-тренувальний політ курсант ЧВВАУЛ Юрій Гаврилюк, зібралися випускники 1982 року Уманської загальноосвітньої школи №11. Навчаючись в 1975 році у п’ятому класі, вони були зворушені подвигом Юрія, який відводив літак від жилих кварталів передмістя Умані. Учні часто бували на місці катастрофи, підтримували зв’язки з однокурсниками Юрія, школою № 88 м. Києва, де він навчався, з його батьками. З випускниками були ті, хто протягом всіх років навчання допомагав у цікавих та корисних справах: класний керівник Юлія Мельник (тепер – заступник директора з навчально-виховної роботи), військовий льотчик I класу, інструктор, майор запасу Олександр Мазуренко, автор поезій про Юрія Наталія Михайлова. Звучали вірші, спогади, до пам’ятного знаку покладено квіти, хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять про людину, яка ціною власного життя врятувала уманчан.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році, вітчизняна військова авіація продовжувала свій розвиток. Так у 1995 році на авіабазі в Умані була створена пілотажна група «Українські козаки», яка виконувала вищий пілотаж на восьми літаках Л-39 «Альбатрос». Її перший виступ відбувся на День Незалежності України 24 серпня 1997 року на аеродромі Чайка, що знаходиться біля Києва, а потім були ще виступи в Одесі та Винниці.
Однією з важливих подій недавнього минулого, що стосується безпосередньо історії нашого міста, було відвідання вітчизняних та іноземних високопосадовців, в тому числі і військових, зимою 1996-го року.
Так, у січні 1996-го на борту літака ВПС України були міністр оборони Росії Павло Грачов, міністр оборони України Валерій Шмаров, посол США в Україні Вільям Міллер, міністр оборони США Вільям Джеймс Перрі, командуючий ядерними ракетними військами Росії, майбутній міністр оборони Ігор Сергєєв, радник президента України з національної безпеки Володимир Горбулін, старший помічник президента Клінтона в Раді національної безпеки із питань колишнього Радянського Союзу Койт Д.Блекер.
«На аеродромі в Умані пілот наосліп здійснив надзвичайно ризиковану посадку, небезпечно наблизившись через завірюху і туман до злітно-посадкової смуги. Крило літака зачепило велетенський сніговий замет. У будь-яку іншу пору року воно врізалося б у землю і літак би перекинувся. Від поштовху Перрі кинуло під «стіл переговорів», а Грачова — у хвіст літака. Помічник міністра оборони США з питань політики міжнародної безпеки Ештон Б.Картер, дивлячись на генерала Сергєєва, похмуро подумав, що той, можливо, останній, кого він бачить на землі. Хоча приземлення не віщувало нічого хорошого, наша третя поїздка до Первомайська виявилася тріумфальною.
Там, у завірюху і крижаний дощ, три міністри оборони — Перрі, Шмаров і Грачов — одночасно повернули ключі, якими ще два роки тому могли б здійснити пуск ядерних ракет у бік Сполучених Штатів. Цього разу спалахнули тільки вибухові речовини й вибухнула порожня бетонна шахта для запуску СС-19. Коли ми згадуємо цей день, то думаємо не про те, що це приземлення ледь не закінчилося катастрофою. Перед нами постає шахта з СС-19, що розпадається в клубах диму. Завдяки американській допомозі і вмілій дипломатії була усунута ядерна загроза»*.
Частково військові частини які розміщувались на Уманщині і були підпорядковані Повітряним Силам ЗС України, розформовані.
В 2000 році був розформований 702-й навчальний авіаційний полк (Л-39) А4116 (в/ч 62508) м.Умань Черкаської області.
В 2002 році розформована 202-га навчальна авіаційна база (Л-39) А0797, м.Умань Черкаської області.
В 2012 році розформована 137-ма зенітна ракетна бригада (9К81 С300В1) А3024 (в/ч 55579), м.Умань Черкаської області, яка, і на цьому слід наголосити, в 2007 році була визнана найкращою зенітною ракетною бригадою в складі Повітряних Сил ЗС України. Парадні розрахунки 137-ї Уманської зенітної ракетної бригади Повітряних Сил ЗС України взяли участь 24 серпня 2009 року у параді військ з нагоди 18-ї річниці Незалежності України.
З кінця 2013 року на Україні відбувалися протести у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків, що призвели до відкритого силового протистояння між демонстрантами та владою, яке надалі переросло у Революцію гідності.
У лютому-березні 2014 р. підрозділи російської армії насильно захопили стратегічні об’єкти Кримського півострова і військові частини ЗС України, що поклало початок окупації Криму Росією.
Уманчанин, Юлій Мамчур, український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації в Криму, 4 березня 2014 року, повів свій загін без зброї із українським прапором, співаючи гімн України, проти російських військових, які блокували прохід до військової частини. Побачивши українську бригаду, росіяни стріляли нашим солдатам під ноги та в повітря, але 204 бригада продовжувала йти.
Юлій Мамчур тоді провів переговори із російським командуванням Криму й взяв військову частину під свій контроль.
До трагічних подій пов’язаних з Уманщиною та військовою авіацією з жалобою згадуємо дату 29 вересня 2017 року. Саме в цей день, наш земляк, підполковник Бородаченко Сергій Станіславович, з села Затишок Уманського району, та старший лейтенант Михайло Ткаченко загинули в результаті падіння військового літака Л-39 «Альбатрос». Аби уникнути можливих жертв серед жителів навколишніх населених пунктів, офіцери скерували літак на кукурудзяне поле, яке знаходиться в кілометрі від автомобільної дороги державного значення. Це сталося неподалік міста Старокостянтинів на Хмельниччині.
Розуміємо, що в даній статті не можна висвітлити весь обсяг інформації щодо подій пов’язаних з історією Уманщини і розвитком авіації, так-як це потребує додаткового, серйозного дослідження багатьох музейних та архівних документів.
3 коментарі “Уманщина і авіація: від перших польотів до сучасності.”
[…] Все це змусило сміливих аеронавтів приземлитися на околицях міста Умані. Спуск відбувся цілком вдало. Склавши кулю, аеронавти відправили її залізницею назад до Парижу, а самі поїхали до Варшави, де в штабі військового округу отримали перепустку через кордон. Сьогодні обидва виїхали до Парижу. Дюбонне і Дюпон – зовсім ще молоді люди і відомі своїми польотами не тільки в Європі, але і в Америці, де вони в жовтні поточного року брали участь у конкурсі аеронавтів на приз «кубок Беннета» (за матеріалами Уманського краєзнавчого музею). […]
[…] Все це змусило сміливих аеронавтів приземлитися на околицях міста Умані. Спуск відбувся цілком вдало. Склавши кулю, аеронавти відправили її залізницею назад до Парижу, а самі поїхали до Варшави, де в штабі військового округу отримали перепустку через кордон. Сьогодні обидва виїхали до Парижу. Дюбонне і Дюпон – зовсім ще молоді люди і відомі своїми польотами не тільки в Європі, але і в Америці, де вони в жовтні поточного року брали участь у конкурсі аеронавтів на приз «кубок Беннета» (за матеріалами Уманського краєзнавчого музею). […]
pgรวมสล็อตทดลองเล่น มีความเรียบง่ายและสนุกสนานที่นำเสนอให้ผู้เล่นได้สัมผัสประสบการณ์ pg ที่น่าตื่นเต้นและมีความสนุกสุดๆ ที่ไม่ยุ่งยากเลยทำให้ทุกคนสามารถเข้ามาเล่นได้