Сергій Кравцов
науковий співробітник
У той час, коли річки Уманка та Кам’янка були більш повноводними, у порівнянні з сьогоденням, українські козаки вільно могли заходити в їх русло на своїх маневрових човнах. Так само могли на човнах-«чайках» приймати участь в походах і битвах на просторах того ж, наприклад, Чорного моря.
В загальноприйнятому описі «чайки» підкреслюється – човен у вигляді величезної видовбаної колоди (з верби або липи), по бортах обшитої дошками. Довжина — 15,5 — 21,5 м, ширина й висота бортів — до 4 м. На борту очеретяний пояс, який захищав при обстрілі і від затоплення.
Відомо також, що у разі потреби обійти небезпечні пороги на річках та місцях, де ворог влаштовував засідки, козаки досить легко волочили човни суходолом, інколи на досить значні відстані.
Існують також документальні свідчення, що у 1490 році українські козаки названі в документі «черкасцы киевские», під проводом черкаського старости князя Богдана Глинського влаштували похід на турецьку фортецю Очаків.
Справа в тому, що Гетьман України Михайло Ханенко(правління 1669-1674) народився в Умані, де був старостою і очолював Уманський полк. Але чому саме Умань стала для нього рідним містом? За родинними переказами Ханенків, записаними у ХІХ столітті, батько Михайла, Степан, за часів Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного приймав участь в козацьких походах, серед яких, як нам відомо, були і визначні морські.

Так навесні 1616 року козаки під проводом Петра Сагайдачного вирушили в похід проти османів. У гирлі Дніпра на них уже чекав османський флот, який не витримав навали запорожців і був ущент розгромлений. Можливо, що саме батько Михайла Ханенка – Степан також брав участь у цих походах. Відомо також, що Степан Ханенко на початку XVII століття не тільки служив у Запорозькому війську, а і потрапив до татарської неволі. А ще цікава деталь, що з полону його викупив чомусь саме польський староста і Степан Ханенко одружився з його дочкою. Цілком ймовірно, що в той час на берегах Уманки і Кам’янки могли будуватися і човни-«чайки», а Степану Ханенку було про що розповісти молодому поколінню, яке з цікавістю і захопленням його слухало. На цих цікавих розповідях зростав і майбутній Гетьман України Михайло Ханенко.

Під час походу козаки захопили півтора десятка галер і майже сотню човнів. Османський воєначальник Алі-паша ледь устиг утекти морем. Очистивши Дніпровський лиман від ворогів, запорожці дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу. Там був тоді найбільший ринок рабів-невільників, яких звозили до Кафи з усіх країв на продаж. Козаки на чолі з Петром Сагайдачним спалили в гавані османські кораблі, знищили 14 тисяч османських вояків й визволили кільканадцять тисяч невільників. Кафу – ринок рабів було зруйновано.

Але сьогодні хочеться підняти інше питання і зробити перший крок, наголос на досить недавній історії, яка стосується нашого міста, зробити такий собі екскурс стосовно тих хто присвятив своє життя морю, службі на надводних та підводних човнах, а також суден і кораблів, що мали назву «Умань», їх подальшої долі. Слід відразу зазначити, що так як ця тема має багато «білих плям» і ще не зовсім досліджена краєзнавцями, вона потребує детального дослідження і в майбутньому.
Чому, наприклад, кораблям, суднам давали назву нашого міста, яке досить далеко знаходиться від моря. На теренах колишнього СРСР була маса міст, містечок і населених пунктів, сотні тисяч, поруч з морем, і на суходолі, та ще і з великими морськими традиціями, але чомусь саме Умань стала одним із лідерів не морських містечок. Цікаво!
Мало кому відомо, наприклад, що в нашому містечку проживав, а згодом і похований на одному із місцевих кладовищ, Забродський Петро Семенович. Старшина, електрик першого в світі дизельного підводного човна «Мінога».
Даний підводний човен зарахований 14 червня 1907 року до списків кораблів Балтійського Флоту, закладений 6 вересня 1906 року, спущений 11 жовтня 1908 році, а в жовтні 1909 вступив до ладу.
ПЧ “Мінога” став першим в світі підводним човном з дизельною установкою. 23 жовтня 1907 року на човні були проведені гідравлічні випробування міцності корпусу. 23 жовтня 1908 року “Мінога” здійснила перший вихід в Морський канал на одному з двигунів дизеля (другий ще не був доставлений). 26 жовтня 1908 року човен був готовий приступити до початку випробувань, але, після виходу з дамб Морського каналу, на шляху зустрів суцільний лід і змушений був повернутися на завод;

7 листопада 1908 року, незважаючи на сильні морози, вдалося зробити пробне занурення поруч з стіною причалу. У квітні 1909 року човен виходив на попередній пробіг до Морського каналу з двигунами дизеля. У липні 1909 року почалися заводські випробування, які тривали близько двох місяців. Після закінчення випробувань замінили гребний гвинт, в кінці вересня човен вийшов на торпедні стрільби, а вже в жовтні 1909 року проведені приймальні випробування.
Брала участь в Першій світовій війні. Займалась несенням позиційної і дозорної служби на підходах до портів і баз, здійснювала оборону Віндави (Вентспілс) в червні 1915 року і Ризької затоки в серпні того ж року прикриття на бігових і мінно-загороджувальних дій легких сил флоту, зробила 14 бойових походів, кілька разів намагався атакувати ворожі кораблі.
Після тривалих військово-політичних змін в країні, 10 листопада 1918 року передислокована залізничною колією до Каспійського моря, де в 20-х роках брала активну участь в бойових діях.

21 листопада 1925 року виключена зі складу флотилії в зв’язку з передачею для демонтажу та реалізації переробки в Бакинському військовому порту на метал.
Саме на першому в світі дизельному підводному човні «Мінога» і проходив службу мешканець міста Умань Забродський Петро Семенович.
Перше. «Рефрижератор Умань» . Судно, яке збудоване майже через одинадцять років після закінчення Другої світової війни. Підтвердження цьому знаходимо в газеті «Уманська Зоря», за 18 березня 1956 рік, з посиланням на Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). В статті «Рефрижератор Умань» повідомлялось: «В Любеку(Західна Німеччина) був спущений на воду рефрижератор «Умань» водотоннажністю 4.600 тонн, збудований фірмою «Любеккер-машіненбау А.Г.» на замовлення Радянського Союзу.
В церемонії взяли участь радник посольства СРСР у ФРН М.В. Сенін і представники адміністрації фірми. Директор фірми Шімль, виступаючи перед робітниками та інженерно-технічними працівниками, заявив, що збудування нового судна послужить справі зміцнення мирних відносин між СРСР і ФРН».
Любек(Lübeck) – місто в північній частині Німеччини, розташоване на річці Траві в регіоні Шлезвік-Гольштейн і вважається найбільшим німецьким портом на узбережжі Балтійського моря. Це стародавнє місто, де збереглося багато гарних церков, купецькі будинки, вузькі провулки і склади, які були визнані об’єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Саме в цьому місті, згідно вище розміщеному повідомленню і будувався морський рефрижератор «Умань».
Але цікавим є також і те, що сьогодні інформація про подальшу долю рефрижератора «Умань» майже відсутня, що, звісно, спонукає до нових пошуків.
Lübecker Maschinenbau Gesellschaft було засновано ще у 1873 році. Початковий капітал становив 600 000 марок. Суднобудівний завод створювався свме для будівництва спеціальних кораблів.
Завод закрито в 1987 році. Але і сьогодні він є однією з компаній, яка є частиною історії німецького суднобудування.
Друге. Теплохід «Умань». Вуглерудовоз серії теплоходів “Углеуральск”. Збудований в 1958 році у місті Варнемюнде, на той час Німецька Демократична Республіка, однопалубний, з надбудовою і машинним відділенням в кормі, належав Азовському управлінню Чорноморського Морського пароплавства. Доля теплоходу – справжній детектив і серйозна драма.
Теплохід, який 4 січня1964 року, завантажився в Туапсе мерзлою залізною рудою, 6280 тонн, вийшов з порту Туапсе і прямував у порт Роттердам, до Голландії, затонув в Атлантичному океані в штормову ніч з 12-го на 13 січня 1964 року від зсуву в трюмах вантажу. Судно перекинулося і затонуло на глибині 620 метрів. З тридцяти восьми членів екіпажу загинуло чотирнадцять моряків. Знайти вдалося тіла тільки п’ятьох.

Цікавий факт, що відповідальний за вантажні операції другий помічник капітана, розумів, що після виходу «Умані» в тепле Середземне море, мерзла руда розтопиться і утворить в трюмах водянисту суміш. Він попереджував і застерігав керівництво, що такі дії призведуть до зрушення вантажу, створить при гойданні в зимовій штормовій Атлантиці загрозливий крен. Але його ніхто не слухав. Тоді він написав капітану рапорт, зібрав валізу і поїхав в Одесу. За свій вчинок він був звільнений з пароплавства. А «Умань», всупереч серйозному застереженню, вийшла в рейс, так як ніхто не хотів ризикувати і зірвати вигідну міжнародну торгову угоду, вирішили ризикувати життям моряків!
Останні повідомлення з місця трагедії:
о 00:45 хв. крен близько 50 °, в приміщення судна почала надходити забортна вода;
в 00:49 хв. на 36 ° 35 ‘північної широти і 07 ° 45 західної довготи, зупиняється двигун, судно припиняє слухатися керма і подає сигнал “SOS” ;
о 01:00 хв. крен до 60 ° – 70 ° ;
о 01:14 хв. судно перекинулося і затонуло на глибині 620 метрів.
На водяному просторі до 130 миль на захід від Гібралтарської протоки гуляла велика океанська бриж з висотою хвилі близько 7 метрів.

Рятували «уманчан» в штормовій Атлантиці моряки німецького судна «Біблос». Вони і доставили врятованих у Гібралтар, де їх забрав танкер «Грозний», який прямував з Куби, і доставив живих та загиблих до Одеси.
В Німеччині, у Міжнародному морському музеї Гамбурга, є стенд про порятунок моряків теплохода «Умань»:

«Суховантажний теплохід« Біблос », водотоннажністю 12 тисяч реєстрових тонн, під прапором ФРН, йшов з німецького порту Кіль до Франції, у Марсель. Вночі з 12-го на 13 січня 1964 року в Кадіській затоці в координатах 36 градусів 35 хвилин північної широти і 07 градусів 45 хвилин західної довготи, вахтовий штурман теплохода побачив три червоні ракети. Викликавши на місток капітана, він, з його дозволу, змінив курс, включив прожектор і рушив на зближення з потерпілими.
Незабаром підняті по тривозі «Людина за бортом» німецькі моряки побачили в променях прожектора шлюпку з людьми. Підійшли близенько і прикрили шлюпку правим бортом, спустили шторм-трап. Але сильні бриж і вітер не давали розміщеним в шлюпці людям вхопитися за шторм-трап. Хвилі підкидали шлюпку до рівня головної палуби, і тоді матроси «Біблос» почали вихоплювати тих хто перебував в шлюпці по одному.
Як виявилося, врятовані були членами екіпажу радянського теплохода «Умань», затонулого в Кадіській затоці від зсуву в трюмах вантажу залізної руди. Радянським морякам було надано необхідну допомогу. А незабаром їх доставили в Гібралтар, де вони були передані представникам місцевої влади».

«Ось так, через багато років, я знову зустрівся з трагедією «Умані», – так на сторінках газети «Вечерняя Одесса», за 26 квітня 2012 року, після відвідання морського музею у місті Гамбург, зазначав Аркадій Хасін. За спеціальністю він судновий інженер-механік. Пропрацював на суднах Чорноморського пароплавства 50 років. Корінний Одесит, автор книги “Морские истории”, яка побачила світ у 2019 році.
Поховали моряків теплоходу «Умань» в Одесі на 2-му(другому) Християнському кладовищі.

Третє, Ракетний катер «Умань». Ракетні катери проекту 206МР шифр «Вихор» – тип радянських ракетних катерів розроблених на базі торпедних катерів проекту 206-М в Центральному морському конструкторському бюро «Алмаз» під керівництвом А. П. Городянко. Катери призначалися для знищення великих кораблів противника у прибережних районах військово-морських баз та для охорони водяного району.
При невеликій повній водотоннажності в 257 тонн катер отримав потужне ударне і артилерійське озброєння.

З 1976 по 1983 рік на Середньо-Невському суднобудівному заводі для ВМФ СРСР було збудовано 12 катерів даного проекту. На експорт, за одними даними, не постачалися, за іншими – за цим же проектом збудовано 2 патрульних катери для Гвінеї-Бісау.
Ракетний катер U152 («Умань»), заводський №246, став до ладу Чорноморського флоту у 1979 році. Мав екіпаж 25 чоловік. Катер входив до складу 296 -го дивізіону ракетних катерів 41-ій бригади ракетних катерів, що базувалася у селищі Чорноморське.
Після розвалу СРСР він 30 грудня 1995 був переданий зі складу Чорноморського флоту до складу Військово-Морських Сил України, а там і перейменований в «Умань» (бортовий – U152). До бойового складу ВМС України катер так і не був введений, і після тривалого стояння, в 2008 році, виключений зі списків та проданий на метал приватній фірмі.
Згідно повідомлень вітчизняних і закордонних засобів масової інформації, даний ракетний катер навіть збиралися продати ВМС Грузії, але через поганий технічний стан згоди не досягли.

Корпус ракетного катера, зі зрізаними надбудовами, в грудні 2008 року передислоковано до причалів приватної фірми з розбирання суден біля західного берега бухти Стрілецької. Там він простояв аж до кінця грудня 2010 року. Від надходження забортної води всередину корпусу катер затонув прямо біля причалу.
У лютому 2011 року катер підняли за допомогою водолазів і плавучого крана, проте через два дні корпус катера знову затонув на тому ж самому місці. В кінці серпня 2011 року корпус знову підняли на поверхню, закрили течії в корпусі і осушили відсіки.
У вересні 2011 року корпус катера «Умань» перемістили на нове місце стоянки, де він і знаходиться.

Емблема особового складу ракетного катеру «Умань»
Особливо, звичайно, мешканці Уманщини пишаються своїм земляком Володимиром Герасимовичем Безкоровайним – українським військовим і громадським діячем, кандидатом військових наук, віце-адміралом, в 1993–1996 роках — командувачем Військово-Морських Сил України, який народився 16 серпня 1944 року в місті Умань.

Віце-адмірал Володимир Герасимович Безкоровайний
В.Г. Безкоровайний очолив Військово-Морські Сили України у 1993 році, він командував бойовими кораблями у ході розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР, долучився до розбудови українського флоту. Керував формуванням морської піхоти і морської авіації України, навчальними закладами і частинами всебічного забезпечення.
Про Володимира Герасимовича Безкоровайного можна згадувати багато і писати слід окрему статтю, про його заслуги, як перед Військово-Морськими Силами України, так і перед Батьківщиною в цілому.
21 квітня 2018 року в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 9 Уманської міської ради Черкаської області відбулася урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки.

Як підкреслював прес-центр Командування Військово-Морських Сил ЗС України: «В Умані урочисто відкрили пам’ятну дошку віце-адміралу Володимиру Безкоровайному на будівлі школи № 9, в якій він навчався. Вшанувати пам’ять командувача Військово-Морських Сил ЗС України прибули його бойові побратими, представники Командування ВМС ЗС України, ветеранських та громадських організацій, органів влади, рідні й друзі, вихованці Військово-морського ліцею.

– Віце-адмірал Володимир Безкоровайний – це герой наших ВМС, нашої країни. На його прикладі треба виховувати майбутніх офіцерів, майбутніх адміралів, – наголосив заступник командувача ВМС ЗС України з бойової підготовки контр-адмірал Олексій Неїжпапа. – Життєвий шлях, мужні вчинки, стійка громадська позиція та непримиренність Володимира Герасимовича у боротьбі з ворогами нашої держави є взірцем служіння Україні,- додав він.

Віце-адмірал Володимир Безкоровайний очолив вітчизняні Військово-Морські Сили у 1993 році. Під його командуванням приймалися бойові кораблі у ході розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР, формувалися морська піхота і морська авіація України, навчальні заклади і частини всебічного забезпечення.
Він не вагаючись, робив стратегічні кроки задля відстоювання територіальної цілісності України, відродження і нарощування бойових спроможностей ВМС, розвитку України як морської європейської держави.

Володимир Безкоровайний організував походи кораблів ВМС до портів Франції, Абу-Дабі, Італії, Болгарії, Румунії, Туреччини. Вінцем його діяльності на посаді командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України стали перші оперативно-тактичні навчання “Море – 96” і трансатлантичний похід загону українських бойових кораблів з підрозділом морської піхоти до берегів Сполучених Штатів Америки».

1. козацького флоту Старої Січі (1550-1734 рр.);
2. козацького флоту Нової Січі (1734-1775 рр.);
3. Лиманської флотилії Чорноморського козацького війська (1787-1792 рр.);
4. флоту УНР (1918-1920 рр.);
5. Військово-Морських сил ЗС України з 1993 р.
Хочеться, звичайно, вірити, що пройде якийсь час і ми знову почуємо про нових адміралів і капітанів, старшин і матросів Уманщини, про новий корабель, судно з назвою «Умань», яке продовжить творити нову сторінку морської історії нашого міста, а кораблі інших країн, зустрівши його на своєму шляху, гучно вітатимуть «Умань» на великих і широких просторах світового океану!