
(продовження)
1925-1926 рр. – працювала у Наркоматі іноземних справ у Харкові.
Володіння іноземними мовами, зв’язки і досвід, набутий закордоном робили її незамінним працівником.
1926 р. – вступила до Харківського університету.

Харківський університет. 1926 р.
Перша зліва(другий ряд) аспірантка Н.Суровцова
1926 р. – з Наркомату іноземних справ Надія перейшла в РАТАУ, аспірантка Харківського університету.
Мріяла, планувала повністю віддатися науковій і перекладацькій діяльності.
28.11.1927 р. – фактично арештована у Харкові (арешт «оформили» 6 грудня 1927 р.), одна з перших жертв більшовицьких репресій – відмовилася шпигувати за друзями.
Слідчий сказав матері: «Ваша дочка надто розумна, щоб дати нам докази, але моє революційне сумління каже мені, що вона винна, і її буде засуджено».

28.05.1928 р. – засуджена до 5-ти років ув’язнення в політ ізоляторі Ярославської в’язниці.

Грудень 1927 р.
«Я не могла вмерти обмовленою». (Н.Суровцова. Спогади)

Малюнок невідомого автора
1932-1935 рр. – заслання в Архангельську.
Працює коректором у типографії ім. Склепіна, науковим співробітником краєзнавчого музею. Пише оповідання.
«Якось зайшла в редакцію жінка середніх років і принесла Попову рукопис. Трималася вона не зухвало, але вільно, як не поводили себе заслані, в яких відразу відчувалася скутість.
– Ви, звичайно, цього не надрукуєте. – з з посмішкою сказала вона Попову. – В самому оповіданні нічого «крамольного» немає – ви не надрукуєте оповідання лише тому, що його написала я. Принесла я вам його на всякий випадок – а раптом? Чим чорт не жартує, коли Бог спить?» (Юрій Дойков. Надія Суровцова. На засланні в Архангельську. (1933-1937)
12.11.1935 р. – зареєструвала шлюб з Д. Л. Олицьким (Архангельськ).
У листі до К.І.Данилової від 1.12.1935 р.: «Мила, рідненька! У цей день мені хочеться міцно, міцно обійняти Вас або хоч сказати про це. От і все — від північної дочки».

3.11.1936 р. – вдруге арештована.
3.09.1937 р. – засуджена до 5 років концтаборів по справі «Української контрреволюційної групи в Архангельську».
«Я користуюся винятковим довір’ям і популярнісю в дітей»;
«Мене дітки люблять, я їх. В цілому, мабуть, для мене ще гірше – тому що любити чужих дітей, коли не маєш своїх, тяжко. Тим більше, що своїх немає не з власної волі, а «силою історичних подій» (Н.Суровцова. Листи.)

1942-1950 рр. – життя на вічному поселенні на Колимі.
«Про Україну і мріяти боляче… Туди б я в будь-яку діру згодна. Тільки б побачити ще раз землю, сонце, дихнути повітрям ще раз». (Лист до К.І. Данилолвої)

«Я – жива. І буду такою до кінця. …І нічим, ніколи – поки хоч трохи б’ється серце, не вбити це «жива». (М.Коцюбинська. Мої обрії)

1941р.
15.02.1950 р. – Нижній Сеймчан. Третій арешт. 8 місяців «слідства». Звільнення до «особливого розпорядження».
Та ось одної ночі її розбудив настирливий грюкіт у двері… Нежданні гості – четверо гебістів.
- Вдягніться! – скомандував майор.
- Але відверніться хоча б…
- Ні! Де у вас вибухівка, валюта, листування?
- Вибухівку вже шукайте самі, валюта – будь ласка, радянська, в моїй сумочці, а щодо листування, то ви його читали раніше за мене, я ж, навчена досвідом, не маю звички зберігати листи і відразу ж палю їх. (Юрій Хорунжий. Зв’язкова поколінь)

1954 р. – амністована із зняттям судимості.

«…Як би знав я чари,
що спиняють хмари…»
1956р.
22.05.1956 р.- реабілітована по першій справі.

Свідчення Павла Тичини під час реабілітації Н.В.Суровцової. Квітень 1956 р.

28.02.1957 р. – реабілітована повністю.


(далі буде)
Людмила Терлецька
Уманський краєзнавчий музей