Категорії
Без категорії

М. КОМАРОВ І УМАНСЬКА СПІЛКА «СЛОВАРНИКІВ»

УМАНЧАНИ СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ РАЗОМ З КИЯНАМИ ТА ОДЕСИТАМИ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ МИХАЙЛА КОМАРОВА ГОТУВАЛИ ДО ДРУКУ ОДИН З ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ СЛОВНИК

В  другій половині  ХІХ століття  на українській  території  Російської імперії  активізувався  процес українізації.  В деяких містах  з`явилися громади –  культурно- освітні  організації,  що мали  за мету популяризацію   національної  ідеї  через  видання книжок,  журналів,  проведення вечорів, навчання в недільних школах, загальне просвітництво  народу.

У  1861 р. петербурзька група громадівців з великими труднощами отримала  дозвіл на видання першого в Російській імперії українського часопису, що дістав назву «Основа» . Його фундаторами були два багатих українці — Василь Тарнавський і Григорій Галаган. Протягом свого короткого 22-місячного існування «Основа» виступила засобом спілкування та будителем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії. [5c.271]

У 1860-ті pp.  часопис «Основа»  був єдиним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми – в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах. Журнал наочно показав, що існування  української нації,  культури  було незаперечним фактом.

ПРАЦІВНИКИ УМАНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ПИШАЮТЬСЯ  ТИМ, ЩО В ЇХНІХ ФОНДАХ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ  ДВА  РІДКІСНІ  ЧАСОПИСИ – ЩОМІСЯЧНІ  ЖУРНАЛИ «ОСНОВА».  ЦЕ БУЛИ  ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ  ЖУРНАЛИ НА ТЕРИТОРІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ  – (ЗА ТРАВЕНЬ  І  ЗА СЕРПЕНЬ 1862 РОКУ). ДУЖЕ ЦІННІ ЕКСПОНАТИ,  ТИМ ПАЧЕ,  ЩО ТИРАЖ  ВИДАНЬ  ЧАСОПИСУ БУВ НЕВЕЛИКИМ.

В кінці  ХІХ ст.  уманській   провінційній   еліті  судилося  бути в  авангарді  українізації та просвітництва народних мас.   Визначну роль у цьому процесі  зіграв громадівець, закоханий в українське слово,  Михайло Федорович Комаров. 

 Народжений в Україні  син російських переселенців,  в молодому віці Михайло Комаров  всією душею сприйняв  українську національну ідею,  і  ще до  приїзду в Умань   розпочав  безперервну  діяльність  як український  літератор, критик, бібліограф  і видавець. 

Він широко розвивав громадівську видавничу справу, активно просував українську книгу, виступаючи посередником між письменниками і цензурою, за що був названий «адвокатом української літератури».

У  1883 р.  Комаров переїхав  з Києва жити в  провінційну   Умань,  і  влаштувався  тут працювати  нотаріусом,   продовжуючи  розпочату  роботу  над  складанням  російсько-українського словника.  В Умані  він  знайшов  друзів, однодумців  і помічників серед місцевої інтелігенції,  які створили   місцевий   український  гурток.  [1c.108] 

У цьому  гуртку  приймав  активну  участь  уманський  лікар Юрій Львович  Крамаренко.  У своїх «Воспоминаниях», перекладених українською мовою,  (вони  зберігаються  в  Уманському краєзнавчому музеї)  Крамаренко згадує: «Ми часто збиралися на розмови, а пізніше почали працювати над створенням російсько-українського словника «Спілка». В ньому брали участь лікар Галенко, учитель математики Палехович, учитель духовного училища Краковецький, лікар Стаховський та інші ».[2c.35]

Деяким  мешканцям  міста такого роду діяльність була мало зрозумілою.  В книзі «Про дні минулі»  видатний  громадський  і державний  діяч, літературознавець, академік  УАН   Сергій  Єфремов,  який  в  кінці  ХІХ століття  навчався в Уманському духовному  училищі, ділиться спогадами юності : «Доходило до нас, що живе в місті  якийсь нотаріус  Комаров, що  все говорить тільки по – мужицькому,  що у нього збираються його знайомі,  а між ними й  Краковецький, і складають якогось «мужицького словаря». Це все було чудно і незрозуміло, інтригувало і заразом здавалось непотрібним. І знов прояснилось мені  тільки згодом, коли я побачив друковану книжку «Російсько – український словар. Зложили М. Уманець і А. Спілка». Чогось мені зразу прийшло на думку,  М.Уманець – то не хто інший, як Михайло Комаров – уманський нотаріус.  Згодом я стрівся в Одесі з тим міфічним «нотаріусом Комаровим»,  і ця зустріч багато воскресила споминів з часів мого бурсацького життя».[4c.48]

Влітку 1887 (88?) року  М. Комаров переїхав до Одеси, і там продовжив  роботу над словником до 1991 року, залучивши  учасників Одеської української громади. [1c.108]

«Слова́рь роси́йсько-украї́нський» — російсько-український словник  був   надрукований протягом 1893—1898 року в чотирьох томах у Львові  М. Уманцем і А. Спілкою.  1924 року видавництво «Українське Слово» перевидало його в Берліні в одному томі. [4c.279]

Псевдонім  головного упорядника словника  М. К. Комарова , який, до речі, був ще й головою Уманської  української  громади, – «Уманець», – красномовне свідчення того,  що уманський період  був дуже важливим  у  роботі над цим проектом. [1c.109]

Михайло  Комаров уклав  також в  1890 році  «Нову збірку малоруських приказок, прислів’їв, домовок, загадок, замовлянь і шептань», куди включив майже 1500 записів, в тому числі, зібрані ним і членами уманського українського товариства. [5c. 272]

Джерела:

1.Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Кафедра української літератури й українознавства. Письменники  Уманщини:  [Довідник – антологія]  Умань –  2011

2. Спогади лікаря  Крамаренко Юрія Львовича (1918 р.) // Уманський краєзнавчий музей. – Д–8947–566. – 234 с.

 3. «Основа»:  часопис за травень  і серпень 1861 року. Уманський  краєзнавчий  музей. [УКМ –  1127 та  УКМ – 1129]

4. Єфремов Сергій.  Про дні минулі  (Спогади) // Молода нація – 2007. –ч. 1 ч.2

5. Губарев В. К., Історія України:  Довідник школяра і студента. – Донецьк: ТОВ  ВКФ «БАО»,2007. −640 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *